Тут підвівся Асґер аб Кайрадоґ, ґраф Тироґенський. Він належав до лоялістів, проте не підтримував Ріґвара аб Ковґала через територіальну суперечку між їхніми князівствами. Власне, це була навіть не суперечка, а дріб’язкова тяганина довкола жалюгідного клаптика землі, чия приналежність стала сумнівною, відколи річка, по якій проходив кордон між цими двома катерлахськими провінціями, трохи змінила своє русло. Загалом, проблема не була варта й того паперу, який ґрафські урядники з обох боків змарнували на листування з цього приводу, однак лорд Асґер не хотів поступатись і твердив, що кордон має пересунутися слідом за річкою, а лорд Ріґвар так само принципово наполягав на його незмінності відносно наземних орієнтирів. Саме тому ґраф Тироґенський був невдоволений рішенням Бренана не претендувати цього разу на престол, бо досі вельми тішився на думку про те, як його сусід спіймає облизня на виборах.
— Ви помиляєтеся, лорде Фінваре, є й інший вихід, — промовив Асґер аб Кайрадоґ. — Я, звісно, не поділяю ваших підозр щодо лихих намірів з боку Відьомського Сестринства, але цілком визнаю слушність решти наведених вами арґументів. Як і ви, я не сумніваюся, що рано чи пізно лорд Бренан стане королем, і так само переконаний, що за наявних обставин „рано“ буде краще, ніж „пізно“. Крім того, мене не менше за вас жахає думка про те, що з необережності ми можемо власноруч віддати корону Об’єднаного Королівства людині, яка тим або іншим чином пов’язана з чорними чаклунами. З цієї причини я від самого початку підтримував лорда Бренана, а після його відмови взагалі вирішив ні за кого не голосувати, щоб зберегти чистим своє сумління. Але ви своїм мужнім учинком присоромили мене. Я усвідомив, що не можу залишатися осторонь і робити вигляд, ніби мене це не стосується. Водночас я розумію, що ваша пропозиція не набере належної кількості голосів, тому треба шукати компромісне рішення. Так, щоб у разі, коли новий король, попри наші сподівання, все-таки виявиться причетним до змови, авторитет Об’єднаного Королівства загалом і нашої Ради зокрема зазнав якнайменших збитків. Відьми — наші вірні союзники, а проте вони представляють іншу державу, нехай і дружню нам, тому буде неправильно повністю довірити їм нагляд за королем Катерлаху і фактично віддати його під їхню владу. За спиною короля має стояти той, хто цілком пов’язуватиме своє майбутнє з нашою країною і насамперед дбатиме про її інтереси — бо вони збігатимуться з його власними. Він повинен отримати досить широкі повноваження, щоб за потреби швидко вжити рішучих заходів і подолати кризу ще в самому її зародку.
— І як ви пропонуєте це зробити? — запитав Фінвар.
— Дуже просто: обрати зразу двох королів — теперішнього й наступного за ним. Панове! — Голос Асґера аб Кайрадоґа залунав урочисто і піднесено. — Від імені Князівства Тироґен і Княжого Дому О’Шіґрин я маю честь запропонувати корону Об’єднаного Королівства лордові Ріґвару аб Ковґалу О’Гедвину, ґрафові Ярвійському, та лордові Бренану аб Ґрифиду О’Мейніру, високому панові Тір Мінегану, за умови, що перший набуде всіх королівських титулів та повноважень негайно й невідкладно, а другий перебере на себе ці титули та повноваження після смерті вищеназваного лорда Ріґвара або в разі його неспроможності надалі виконувати королівські обов’язки.
Серед лордів-радників зчинився гармидер. Відразу кілька з них схопилися на ноги і наввипередки стали висловлювати свої сумніви та заперечення. У відповідь, ґраф Тироґенський спокійно й арґументовано доводив законність своєї пропозиції.
— Я просто не можу повірити! — приголомшено мовила Брігід; вона зверталася до Альси, але Шайна розчула її. — Ці двоє явно змовилися.
Шайна збагнула, що це справді так. Надто вже вчасно ґраф прийшов на виручку Фінварові, та й сам гладкий лорд, як тепер було очевидно, всім своїм попереднім виступом готував ґрунт саме для цієї пропозиції. Однак інші члени Ради не могли цього запідозрити, бо не знали про обставини, які змусили Фінвара аб Дайхі припинити свої змагання за корону, і тим більше не здогадувалися про його угоду з Бренаном.
„Цікаво, що ж він пообіцяв ґрафові? Хоч, може, й нічого. Можливо, Асґерові видалася заманливою сама ідея затьмарити лордові Ріґвару всю радість від перемоги, перетворивши вже ґарантоване йому царювання на таку собі подобу тривалого реґентства, як перехідного етапу до сходження на престол справжнього, повноцінного короля — Бренана…“
Тим часом лорди-радники викликали до себе кількох урядовців, зокрема міністра права та голову Верховного Суду, і стали з’ясовувати в них юридичні аспекти пропозиції ґрафа Тироґенського. Кивін аб Енгас не втручався в їхню дискусію, а тихо про щось говорив із першим міністром.
— Брігід, — уперше від початку зборів озвалась Альса, — я визнаю, що мало тямлю в політиці. Та невже й тобі не спадало на думку, що можна викинути такого коника?
