— Ні, не спадало, — відповіла Брігід. — Мені й самій соромно. „Закон про королівську владу“ не дозволяє обирати наступного короля ще за життя чинного, але в ньому ніде не йдеться про заборону
— Якщо Бренан не стане заперечувати, — зауважила Шайна.
— Не стане. У кожнім разі, я сподіваюся, що в Мораґ вистачить кебети не надсилати нам листи з його запереченнями. А поки він повернеться, ми вже все владнаємо. І відступати йому буде пізно.
„Це трохи нечесно,“ — подумала Шайна. — „Але правильно. Пробач, братику…“
Суперечки між лордами поволі вляглися, і слово знову взяв Фінвар аб Дайхі.
— Панове, я відкликаю свою попередню пропозицію і від імені шляхетських зборів Князівства Фиршам маю честь приєднатися до пропозиції лорда Асґера аб Кайрадоґа О’Шіґрина, ґрафа Тироґенського.
Не встиг він повернутися на своє місце, як уже підвівся Флойд аб Дереґ:
— Від імені Князівства Лімнах і Княжого Дому О’Тревор маю честь приєднатися до пропозиції лорда Асґера аб Кайрадоґа О’Шіґрина, ґрафа Тироґенського.
Рандил аб Флойд, слідом за своїм батьком, підтримав цю пропозицію від імені шляхетських зборів Лімнахського Князівства. Четверо виборних лордів, що були прибічниками Фінвара аб Дайхі, обмінявшись із ним поглядами, долучили свої голоси до вже наявних чотирьох.
Відтак настала тривала пауза, і Шайна вже була вирішила, що це все, тепер лорд Кивін оголосить перше засідання завершеним, члени Ради розійдуться на обідню перерву, а Брігід негайно візьметься обробляти лордів-лоялістів, схиляючи їх до потрібного рішення. Та, схоже, вони самі це розуміли, і дехто з них, під впливом Фінварової промови, вирішив не давати відьмам приводу для тиску.
Першим висловився Дармад аб Махін:
— Лорде Ріґваре, я не відмовляюся від свого голосу за вас, але вважаю за доцільне відкликати його від пропозиції лорда Морканта. Натомість, від імені шляхетських зборів Князівства Рондав маю честь приєднатися до пропозиції лорда Асґера аб Кайрадоґа О’Шіґрина, ґрафа Тироґенського.
Його приклад наслідував ще один виборний лорд, Ехан аб Тігернах від Князівства Ридихен. Потім неохоче підвівся Кохран аб Ґарет і віддав одинадцятий голос від імені Князівства Ейгайн і Княжого Дому О’Барфін. А тоді й представник ейгайнської шляхти, лорд Лейн аб Ватайр, який годину тому відмовився від підтримки Авлайда аб Калваха на користь Ріґвара аб Ковґала, вирішив бути до кінця послідовним — у тому сенсі, щоб за будь-яких умов залишатися на боці переможця.
„Ще два голоси,“ — подумки заклинала Шайна. — „Тільки два голоси…“
— Лорде Ріґваре, — заговорив Кивін аб Енгас. — За звичних обставин є самозрозумілим, що претендент на престол голосує сам за себе. Проте зараз ситуація аж ніяк не звичайна, до того ж ваше ім’я фігурує відразу в двох різних пропозиціях. Тому прошу вас визначитись, на яку з них ви погоджуєтеся.
Ґраф Ярвійський з кам’яним виразом обличчям кивнув:
— Я погоджуюсь на пропозицію лорда Асґера.
„Один голос. Тепер один-єдиний…“
Брігід пильно дивилася на ґрафа Абертавського, але той мовчав і вдавав, що не помічає її погляду. Кивін аб Енгас підвівся з трону, проте не став оголошувати перерву, а спустився східцями вниз і звернувся до старого ґрафа Талботського:
— Лорде Дорване, я передаю вам свої повноваження голови наших зборів і прошу засвідчити, що від імені Князівства Мерхир і Княжого Дому О’Бринмор я маю честь приєднатися до пропозиції лорда Асґера аб Кайрадоґа О’Шіґрина, ґрафа Тироґенського.
Дорван аб Раґнал не став шкандибати до трону, щоб посісти його лише на якусь хвилину, а просто зі свого місця нерозбірливо проказав:
— Сим сасвітшую, шшо сього тня, тватсять тшугого шаквиша, оп опітній поші, Шата Лоштів Оп’єтнаного Кошолівства Катешлах опшала тшитсять восьмим кошолем Катешлаху лошта Шікваша ап Ковкала О’Гетвина… хе-е, а такош опшала тшитсять тев’ятим кошолем Катешлаху лошта Пренана ап Крифита О’Мейніша.
Майстер церемоній тричі вдарив нижнім кінцем свого довгого жезла об мармурову підлогу і врочисто виголосив:
— Хай живе король! — Раніше цього вистачало, але наразі довелося наспіх вигадувати продовження. І придворний сановник непогано з цим упорався: — Хай живе лорд-наступник престолу!
Усі присутні повставали, і лорд Ріґвар, тобто вже король Ріґвар, неквапно рушив до трону, який відтепер належав йому. Певна річ, він не так уявляв свій тріумф і розумів, що решту свого життя муситиме ділити королівську владу, якої так домагався, з іншим, та все ж корона залишалася короною, і, за великим рахунком, йому не було на що нарікати.
Фінвар аб Дайхі з легкою, ледь помітною, але вкрай самовдоволеною посмішкою дивився на Альсу. Не складало особливих труднощів здогадатися, про що він думає.
— Мушу визнати, — тихо сказала Альса, — що свою частину угоди лорд Фінвар виконав. А тепер Бренанова черга.
— Напиши їм, що я не згоден, — наполягав Бренан. — Зараз же напиши, негайно!
