Насправді ж Ґарванові слова означали зовсім інше. Так він давав королю зрозуміти, що отримав від Йорверта аб Торвала черговий умовний сиґнал. Ватажок повстанців уже залишив свій попередній пост і тепер, як і передбачалося планом, разом з Ківаном аб Ридерхом надійно забарикадувався в скарбниці Конґреґації, розташованій у глибокому підземеллі Палацу Святої Віри. Але не для того, щоб обчистити її; і навіть не для того, щоб завадити поборникам наостанок прихопити з собою частину скарбів — зрештою, втікачів однаково схоплять, тим більше з таким вантажем. Йорверт і Ківан мали на меті протилежне — доправити у сховище ще кілька скринь із золотом та коштовностями, щоб після захоплення палацу вони також стали офіційною власністю короля. Впродовж останніх двох тижнів Йорверт здійснив низку зухвалих пограбувань скарбниць реґіональних діоцезів і обставляв їх так майстерно, що всі підозри падали на одного або кількох місцевих чиновників Конґреґації, які після цього безслідно зникали. Поборникам навіть на думку не спадало розглядати версії про можливу причетність чаклунів; для них було цілком очевидно, що це їхні колеґи, налякані подіями в Ханґовані, вирішили накивати з країни п’ятами, прихопивши вдосталь грошей для розкішного життя на Абраді. І хоч за твердженням Ґарвана всі Йорвертові трофеї становили лише незначну частку скарбів, що зберігалися в підземеллі ханґованського Палацу Святої Віри, для Імара й вони були аж ніяк не зайві. А загалом уся майбутня здобич обіцяла надзвичайно сприятливо позначитися на королівських фінансах. Тепер за гроші він міг не турбуватися — їх мало вистачити на планові й позапланові витрати щонайменше на півроку вперед. І це з урахуванням найнесприятливішого розвитку подій, коли з провінцій узагалі перестануть надходити податки.
„От жадібні покидьки!“ — вже вкотре подумав Імар. — „Дід завжди був переконаний, що вони забирають не більше половини державних коштів. А насправді… Ну, нічого, це буде ще одним звинуваченням проти них. І воно має справити враження навіть на багатьох фанатиків. А князі просто оскаженіють…“
Боєприпаси підвозили справно. Завдяки Імаровому небажанню споряджати чергову каральну експедицію на Ініс Ґварлан, у ханґованському арсеналі накопичилося чимало ядер та вже досить старого гарматного пороху, якому нарешті знайшлося гідне застосування. Тому король, намагаючись уникнути небов’язкових втрат, і далі не квапився надсилати людей на штурм палацу. В цій війні саме люди були його наймогутнішою зброєю, і він не мав наміру без крайньої потреби марнувати такий цінний ресурс.
— Мабуть, поборники вже зрозуміли, що їм доведеться втікати, — озвався Ґарван аб Малах, коли від чергового влучання завалився портик над головним входом. — І тепер, либонь, думають, як винести найбільше коштовностей. Та в них однаково нічого не вийде.
Це означало, що Йорверт і Ківан вчасно захопили скарбницю. Саме зараз поборники намагалися потрапити туди, але не могли продертися через завал, буцімто викликаний бомбардуванням.
— Так, — погодився з ним ґенерал, — уже не вийде. Однак вони могли завчасно подбати про скарби.
— Наскільки мені відомо, лорде Кайлеме, вони про це не подбали. У мене немає інформації, що скарбницю вивозили.
— Раніше ви не мали й інформації про підземний хід, — скептично зауважив ґенерал.
— Атож, не мав, — ствердно кивнув Ґарван. — Проте я точно знаю, що до сьогодні лорд Айвар і в гадці не припускав такого розвитку подій. Крім того, вивезти скарбницю, передати її до чужих рук, означало б для нього повну втрату влади.
— Гм… Так, міністре, ваша правда. А раз верховний поборник тут, то й уся скарбниця, чи бодай більша її частина, має залишатись на місці.
Десь за годину по тому поборники знову пішли в масовану атаку. Проте цього разу вони не стали прориватися через площу до гармат, а розчинили північну браму і вдарили там, де, на їхню думку, очеплення було найслабшим. Плануючи операцію, ґенерал передбачав, що для відступу з міста поборники оберуть саме цей напрямок, і навмисно створив таке оманливе враження. Насправді ж у бічних провулках було зібрано значні сили, які завдали їм потужного удару з обох боків, щойно їхня колона виїхала на вулицю Бехалдир.
— Схоже, це все, государю, — промовив Кайлем аб Рордан. — Вони ганебно дають драпака. А їхнє начальство, мабуть, поспішає в катакомби.
Ще кілька хвилин тому Ґарван умовною фразою передав від Йорверта повідомлення, що вищі керівники Конґреґації вже спустилися до підземного тунелю й підірвали за собою вхід, перекривши шлях для можливих переслідувачів. Вони навіть не підозрювали, що цим замкнули себе в пастці, бо з протилежного кінця тунелю на них чекала засідка.
Імар скомандував припинити гарматний обстріл і віддав гусарам та піхоті наказ іти на штурм Палацу Святої Віри. Ґенерал не міг пропустити такої нагоди і приєднався до своїх підлеглих, хоча і вчора, і сьогодні вранці Елвен умовляла батька не робити цього, а весь час триматися поруч із Імаром. Фергас аб Ґвиртир провів командувача заздрісним поглядом, а потім мало не з благанням подивився на короля.
