Це не буде самогубством, аж ніяк. Вона відважно загине в бою, її чиста душа вирушить на наступне переродження, а Іскра знайде собі нову відьму. Залишається сподіватись на те, що сестри відшукають цю дівчинку раніше за Ворога і забезпечать їй надійний захист. Вперте намагання Китрайла будь-що захопити Ейрін живою переконливо свідчило про його невпевненість в успіхові наступної спроби. Так, він найпершим розгадав справдешню природу нової Іскри, але довідався про неї не раніше за відьом — а отже, не має змоги відстежувати її. Очевидячки, тут не обійшлося без участі Ґлиніш — це вона, точно вона, доповіла своєму господареві про те, що відьмачка Доріс вер Мирнін зустріла в Леннірі вже дорослу принцесу-відьму…
„Я ненавиджу тебе, Ґлиніш! Ти просто самовпевнена дурепа! Отримавши це пророцтво, ти мусила піти до найстарших. Попри всі їхні недоліки, вони мудрі жінки і неодмінно щось придумали б. А так ти загубила своє життя, занапастила свою душу, та й мене ні за що, ні про що кинула на поталу Ан Нувінові…“
Зненацька чудовиська заревіли ще лютіше і знову пішли в масований наступ. А з ними — ще й кілька демонів.
„Що, терпець уривається?“ — подумала Ейрін, наготувавшись до удару. — „Ваш господар вимагає результату? То ось вам!“
Вона вдарила довкола себе потужними короткими блискавками. Чудовиськ та демонів розкидало навсібіч, але через їхні трупи негайно полізли нові почвари.
— Ну ж бо, давайте! — гукнула вона, недбало відмахуючись від їхніх імпульсів Темної Енерґії. — Ходіть до мене!
Упоравшись іще з десятком чудовиськ та двома демонами, Ейрін нараз помітила, що стає дедалі світліше. Спершу вирішила була, що це її Іскра після таких інтенсивних вправ різко нарощує свою силу, та вже наступної миті відчула присутність десь віддалік сторонніх відьомських чарів.
Наснажена цим несподіваним та радісним відкриттям, вона вже сама атакувала потвор, рухаючись у напрямку, де мали бути її сестри. А за кілька секунд по той бік ворожого натовпу замиготіли блискавки — ще потужніші, ніж її власні.
„Левелла? Кейліон?…“
Ні. Ейрін не впізнавала цих чарів. Вочевидь, вони належали відьмам, з якими їй рідко доводилося спілкуватись… І навіть не відьмам, а лише одній відьмі. Надзвичайно сильній відьмі…
Їм знадобилися лічені хвилини, щоб пробитись одна до одної крізь лави пекельних істот. Нарешті Ейрін побачила свою рятівницю — геть незнайому їй дівчину з коротким темним волоссям, височенну й худющу, мов тростина. Її Іскра сяяла на максимальну силу — що, за твердженням усіх відьом, було просто неможливо. У руках дівчина тримала меч, наскрізь просочений дивовижними чарами — тендітними та могутніми одночасно.
Такі самі чари огортали й супутника незнайомки — високого чаклуна, що інтенсивно кидав у потвор вогняні кулі, переважно сині та фіолетові, супроводжуючи їх якимись майстерними плетивами, що змушували чудовиськ ще дужче скаженіти й кидатися на демонів. При цьому він зовсім не дбав про свій захист, у нього знай влучали імпульси Темної Енерґії, але не завдавали йому жодної шкоди.
Проте зараз був не час і не місце розбиратися з усіма цими загадками. Тому Ейрін, уразивши блискавкою найближчу почвару, гукнула:
— Вітаю, сестро! Я Ейрін.
— Я вже здогадалася, — відповіла молода відьма і пропустила через свій меч кілька розрядів, які миттю обернули на попіл трьох чудовиськ та одного демона. — А я Ріана. Як ти сюди потрапила?
— З дурного розуму. Довірилась чаклунці, яка виявилася чорною.
Далі вони не розмовляли, цілком зосередившись на битві. Схоже, Ворог передумав брати Ейрін живою — чи, радше, збагнув, що тепер це неможливо, — тому демони відступили на безпечну відстань і кинули проти двох відьом та чаклуна всіх наявних у їхньому розпорядженні чудовиськ.
Та навіть за такої шаленої навали Ейрін почувалася набагато впевненіше, ніж досі. Тепер поруч із нею була сестра-відьма, і вдвох вони стали чи не вдесятеро сильнішими, бо позбулися найбільшої проблеми — пильнувати увесь довколишній простір, стежити за тим, щоб не проґавити удару в спину. Ріана вправно керувала своєю силою, кожен її удар був влучним і смертельним, а захист вражав своєю надійністю. І взагалі, вона нітрохи не скидалася на ту бездарну недотепу, якою її змальовувала Шайна.
Високий чаклун теж завдавав ворогам чималих втрат. Хоча його сила була незрівнянно меншою за відьомську, він дуже віртуозно маніпулював чарами і створював складні плетива, що дозволяли йому надзвичайно ефективно використовувати кожну краплину енерґії. Ейрін уже збагнула, що це Шимас аб Нейван, професор з Кованхара, який разом із Ріаною вирушив на Ініс на н-Драйґ. Тепер стало зрозуміло, що підозри Івін були небезпідставні: їхня мандрівка справді мала важливішу мету, ніж просто огляд драконячих кісток. Вони явно щось шукали і, як видається, знайшли — Ріана мала цей дивовижний меч, її Іскра набула максимальної сили, а професора огортали чари, які робили його практично невразливим…
