Любий брате!Даруй, що не написала тобі, як тільки ми прибули до Кілґурайна, але я думала, що для цього буде вдосталь часу. Майнан ніколи не скаржився на брак уваги з боку відьом, тому ми з сестрою Мірґен і гадки не мали, що наша поява викличе тут справжній ажіотаж. Хоча мусили б це передбачити. Майнанці вважають себе сусідами Катерлаху (ти, мабуть, і сам знаєш, що вони розглядають окремішність Лидаву, як прикре й тимчасове непорозуміння), тому завжди демонструють жваву і, часом, перебільшену цікавість до всіх подій в „історично сусідній“ країні. З огляду на це, зовсім не дивно, що Марвен і Ґрайне привернули до себе дуже пильну увагу всіх тутешніх вельмож, включно з королівською родиною. Їх прийняли на найвищому рівні, як справжніх принцес, бо нітрохи не сумніваються в тому, що невдовзі ти станеш катерлахським королем.
Усупереч моїм побоюванням, дівчата зовсім не розгубилися перед блиском майнанського двору і не осоромили ні тебе, ні самих себе. Певна річ, їхнім манерам ще далеко до витонченості високородних панянок, але тримались вони гідно і справили гарне враження. Я аж запишалася тим, як багато встигла зробити за три тижні моєї опіки над ними. У тій самій мірі може пишатися й Мірґен — яка, до речі, переказує тобі своє палке сестринське вітання. Проте найбільше похвал заслужили твої кузини — і за слухняність, і за старанність, і за свій меткий розум. Ми з Мірґен не сумніваємося, що їм знадобиться зовсім небагато часу, аби стати досконалими юними леді.
Учора ввечері я передала дівчатам твого листа. Його читала вголос Ґрайне і майже не затиналася. Все-таки добре, що твоя тітка Лінед була з освіченої родини й наполягла на тому, щоб навчати дочок грамоті. Як мені відомо, на Лахліні не лише селянки, а й більшість простих городянок неписьменні, і це вважається мало не чеснотою для жінок. Той уривок, за який ти дуже хвилювався, Марвен сприйняла досить прихильно, нітрохи не заперечувала, навіть забрала в сестри листа, щоб перечитати самій. А тоді попросила подякувати тобі за турботу про її майбутнє.
На жаль, і цього разу дівчата відмовились написати бодай кілька рядків у відповідь. Мені здається, що Ґрайне була б і рада відповісти тобі, але не хоче суперечити Марвен. Як я вже казала, це не через те, що вони звинувачують тебе у смерті рідних — якраз у цьому питанні обоє виявляють дивовижну для лахлінців розсудливість і безумовно визнають, що ти, навпаки, зробив усе можливе для їхнього порятунку. Дедалі більше я переконуюся, що тут проблема в іншому: схоже, вони самі почуваються винними перед тобою. Можливо, просто через те, що залишилися живі, тоді як решту сім’ї стратили. А може, гадають, що якби приєдналися до вмовлянь старшого брата, то переконали б батьків не відносити твого листа до поборників. Розповідаючи про ті події, і Марвен, і Ґрайне обійшли цілковитою мовчанкою свою власну участь у них. Мабуть, повністю підтримували батьків і разом з іншими членами родини докоряли Ейганові за слабкість у вірі.
Та, боюсь, тут я безсила будь-що вдіяти, хоча й за кожної зручної нагоди ненав’язливо даю їм зрозуміти, що вони нічим не могли зарадити в тій ситуації. А далі все залежатиме від тебе. Коли ми прибудемо до Тахріна, ти маєш показати їм — і не словами, а своєю поведінкою, своїм ставленням до них, — що не припускаєш навіть думки про їхню можливу провину.
На цьому закінчую, Бренане. Бажаю тобі всього найліпшого. Мої найщиріші вітання Шайні та Ґвен, які, безсумнівно, читатимуть цього листа.
Із сестринською любов’ю,
Моркадес.
