Утім, ідея була спокуслива. Якби не чіткий наказ, отриманий від Елвен, Йорверт не вагався б ані секунди — наслав би на Лаврайна які-небудь смертельні чари, і ніхто б із присутніх не збагнув, звідки було завдано удару. Проте Елвен не хотіла загострювати ситуацію й давати поборникам найменші підстави для звинувачення короля у змові з чаклунами. Сам Йорверт вважав таку обережність марною й невиправданою. Він був певен, що тепер, коли до поборників приєднався Лаврайн, вони остаточно відмовляться від планів упокорити Імара, а поведуть боротьбу на його знищення, тому не забаряться приписати йому всі смертні гріхи — і на почесному першому місці в цьому переліку фігуруватиме сприяння чаклунам. Їм буде байдуже, чи мають вони вагомі підстави для таких тверджень, бо народ не вимагатиме від них ніяких доказів, а беззастережно повірить кожному їхньому слову…
— Хто тут каже про короля? — вигукнув Лаврайн, кинувши гострий погляд у натовп, який від цього миттю принишк. — Хіба можна називати королем людину, що паплюжить Святу Віру? Ні, і ще раз ні! Це просто блюзнірство!
Народ схвально загомонів, а молодий принц, витримавши паузу, продовжив:
— Так, блюзнірство! Єретик не має права сидіти на лахлінському троні й керувати нашою благословенною країною. З тієї самої миті, як Імар аб Ґалвин зазіхнув на законні повноваження Конґреґації Святої Віри, як повернув зброю проти людей, що боронять нас від прислужників Китрайла, він перестав бути королем. Тепер він просто єретик та бунтівник, нічим не кращий за тих, що зараз ховаються в горах, і так само, як вони, має постати перед Трибуналом Святої Віри. Священна Канцелярія ще два тижні тому мусила видати ордер на його арешт, а Поборча Рада — ухвалити рішення про його усунення з престолу. Але вони цього не зробили. Чому, питається? Та тому, що відірвалися від народу, забули про свій обов’язок, заплуталися в політичних інтриґах. Намагаються домовитись із віровідступником, замість суворо покарати його!
— Ганьба їм! — гукнув хтось у натовпі. Йорверт не мав жодних сумнівів, що цей „голос із народу“ був наперед інспірований самим Лаврайном.
— Атож, ганьба, — погодився принц. — Не самій Поборчій Раді, не Священній Канцелярії, а людям, які там сидять. Ганьба тим, хто потурає ворогам Святої Віри!
Натовп на площі, попервах невпевнено, але що далі, то завзятіше, став скандувати: „Ганьба! Ганьба!“
Йорверт уважно стежив за реакцією місцевих керівників Конґреґації, що супроводжували Лаврайна. Вони були похмурі й зосереджені, одначе в їхній поведінці не відчувалося протесту проти принцових слів. Щоправда, залишалося нез’ясованим ставлення до цього старшого поборника Бланаха, Ідира аб Трагаярна, який ще не оклигав від поранень, завданих йому три дні тому, коли Йорверт убив коменданта тутешнього діоцезу. Та, зрештою, це не мало вирішального значення. Головне, що й народ, і рядові поборники сприйняли Лаврайнову появу, як благословення Небес. Місцеве духівництво, схоже, дотримувалося такої ж думки, оскільки на притворі, разом з принцом та поборниками, стояло троє чільних проповідників міста, що з такої нагоди повдягали святкові ряси. А один з них, гладкий настоятель собору Святого Падара, навіть схвально кивав, коли Лаврайн таврував Поборчу Раду та Священну Канцелярію за їхню беззубу позицію.
Коли народ удосталь нагорлався, Лаврайн підвів руку, закликаючи до уваги, й повів далі:
— Велике лихо спіткало нашу землю. Зараз у Лахліні немає короля, бо єретик не може бути королем, а Поборча Рада, яка повинна оголосити ім’я нового, бездіє. Тому я, за правом старшого принца Дому О’Тигелвах, беру на себе обов’язки реґента королівства і…
Натовп радісно заревів заглушивши його наступні слова. Лаврайнові довелося перерватись і зачекати кілька хвилин, поки люди вгамуються.
— Сьогодні ж я розішлю в усі кінці країни листи з моєю відозвою та першими указами. Серед іншого, я скасовую всі розпорядження Імара аб Ґалвина, видані ним з того моменту, коли він скинув маску, за якою ховалась його потворна сутність, і відкрито виступив проти Святої Віри. Я закликаю Священну Канцелярію та Поборчу Раду припинити загравання з ним і дати йому рішучу відсіч — так само, як це роблю я. А всіх вельмож, урядовців та військових офіцерів суворо застерігаю від виконання злочинних наказів віровідступника. Раніше вони могли чинити так з невідання, вважаючи, що коряться законному королю, та тепер усе стало на свої місця, відсьогодні Лахлін має законного реґента, а Імар аб Ґалвин — лише бунтівник і самозванець. Кожен мусить чітко усвідомити, що подальша служба йому є нічим іншим, як державною зрадою. Навіть більше того, це є зрадою Святої Віри! Це злочин не лише проти людських, а й проти Дивових законів, і для таких людей не буде прощення ні на землі, ні на Небесах. На всіх них чекає смерть, а після неї — вічні муки в Ан Нувіні!
Люди на площі заходилися викрикувати: „Смерть! Смерть!“ Лаврайн, зробивши чергову перерву в своїй промові, відверто насолоджувався народною підтримкою.
