— Складати нема куди, — відмахнулася відьма. — Що мені з ними робити? Речі чоловічі, отримані на подяку від зцілених січовиків.
— Важкі поранення?
— А також гангрени, застуди, сифіліс і гонорея, — перш, ніж він устиг щось сказати, Ліна тттвидко додала: — Тлумачення питай у Северина.
Інколи йому здавалося, що відьма вміє читати думки.
Ввечері, коли Оля заснула, Чорнововк розповів про переслідування хортів і страту Отто, про мертве місто Буду і безсмертного алхіміка Рахмана, про угоду Мамая і підступних джур, про Рокош і Вовчу війну...
— Той чаклун ошукав твого батька, Максиме. Подарував йому прекрасну мрію і змусив виступити проти Ради Сімох. А коли втратив над ним контроль... Убив, — Северин помовчав. — Того ж дня він убив і мою матір.
Максим не пам'ятав батька, але добре затямив, що безліч людей звинувачували його у зраді Ордену. Всіх убитих під час Вовчої війни вішали на совість Романа Вдовиченка. Його проклинали сотні сіроманців, овдовілі дружини, осиротілі діти... Максим звик вважати себе сином ненависного злочинця, чиї гріхи він успадкував разом із білим волоссям та червонястими очима. Шукав батька у старшому братові, ватажкові лісової зграї, Северинові...
Однак правда перекреслила все одним помахом. Роман Вдовиченко не топив Орден у крові заради грошей чи влади: він, обманутий, жадав кращого майбуття для власної родини та інших характерників — а коли усвідомив помилку і спробував її виправити, заплатив за це життям.
Його батько був хорошою людиною!
Максим замружився: не хотів плакати при Ліні. Відчув, ніби давно втрачена частина особистості віднайшла своє місце. Зцілила. Зцільнила. Чи є таке слово, «зцільнювати»?
Северин обережно поклав руку йому на плече.
— Ти як, брате?
Брате... Вони побраталися не лише вовчою стежкою і дитячою дружбою. Тепер їх об'єднали батьки, що загинули від рук одного вбивці, батьки, яких вони не встигли пізнати, батьки, чиї обличчя і голоси передчасно вивітрились із пам'яті... Батьки, що так і не побачили, якими людьми виросли їхні діти.
— Сподіваюся, той Рахман страждав перед смертю.
Ліна дала йому води з крапелькою заспокійливого зілля, а Чорнововк розповів, що трапилося далі: поява Савки, короткий політ, трагічна загибель, багряний попіл. Описав слідом візит до Ґаада, справжній сенс угоди і шанс її розірвати.
— То що ви робитимете далі? — спитала Ліна, яка вже чула цю історію.
— Зберемося в маєтку Ярових, побазікаємо з Малюком та Енеєм, — відповів Северин. — Опісля рушимо по серце лісовика.
— Я збагнула, що мене бентежить у цій історії, — відьма змахнула руками. — Чому Ґаад чекав так довго? І чому зі всією могуттю не забрав серце самостійно?
— Він прикутий до своїх угідь.
Ліна похитала головою.
— Це пояснення переконало тебе, Северине, та мені ввижається підступ. Всього лиш одненьке серце! Сміховинна платня за знищення угоди, тобі не здається? Це ж Ґаад! Або він хоче тебе надурити, або... — вона підозріливо зіщулилася. — Або ти нам чогось недоговорюєш.
Чорнововк підвівся.
— Я розповів усе найважливіше, Ліно. І дуже виснажився.
Відьма стиснула губи, встала і відвернулася до полиць, схрестивши руки на грудях. Характерники побажали їй доброї ночі, але Ліна не відповіла. Северин поцілував чоло доньки, яка тихо посопувала у своєму куточку, на тому чоловіки пішли до стодоли.
— Коли до Чорткова?
— Післязавтра, — Северин усміхнувся. — Завтра Олі стукне два рочки.
Максим, який не знав про день народження, рівнояк про звичай святкувати його, всю ніч різьбив нову іграшку — потішне вгодоване поросятко. Робота з деревом заспокоювала: він одразу забував про втому, коли починав щось майструвати, і міг просиджувати за цим заняттям годинами. Це нагадувало чари! Задуманий образ сам собою народжувався зі шмата деревини, а Вдовиченко лише обережно вів різцем, допомагаючи йому звільнитися.
Ліна подарувала барвисті стрічки і маленьку хусточку, яку вишивала вечорами. Северин не мав жодного подарунку, але Олі було до того байдуже: вона раділа, що всі з нею бавляться, що тато посадив перед собою на коня і пустився чвалом, що її пустили до застілля разом із дорослими... Та попри щасливу усмішку і дзвінкі оплески, вона мовчала як риба.
Наступного ранку Оля не хотіла відпускати батька. Обіймала за ноги, смикала за опанчу, плакала, розмазуючи сльозки по обличчю. Побачивши, як Чорнововку зле від такого розставання, Максим спробував допомогти:
— Олю, чуєш? — Він помахав їй рукою. — Твій тато бере мене з собою. Але наступного разу поїдеш ти!
Дівчинка перестала плакати, і перевала запитальний погляд на Северина.
— Це правда. Обіцяю тобі, — силувано всміхнувся той. — Ми поїдемо разом мандрувати по всіх усюдах. Буде цікаво! А поки пограйся тут із Ліною, згода?
Відьма простягнула малій руку. Та неохоче дала їй долоньку, а іншою помахала вершникам.
— Хай там що ви задумали насправді, — Ліна зробила наголос на останньому слові, виразно глянувши на Северина. — Повертайтеся живими. Обидва!
Перевела погляд на Максима, але той не витримав його загадкової прямоти і відвів очі.
