Її золото потьмяніло. Вона повільно суне до Першого. Той відступає — поранений, але живий. Потім кидається на землю. Ти завжди мріяв побачити його переможеним, проте зараз це видовище не тішить.
Її золото чорніє. Ти відчуваєш хвилі люті, що розтікаються довкола неї.
За сферою вирують лики смерті. Вибухи. Сурми. Зникли прекрасні квітучі краєвиди, зникло повітря, що напуває, зникло все, що ти знав. Звільнені первісні стихії змели всі досягнення, всю історію твого величного народу, перетерли барвисті шати на сірий попіл. Замість зміни епох наступив кінець — так просто і легко, від невеличкої зміни, яка не мала на меті нічого поганого. Ти не можеш змиритися з тим, що тільки-но сталося.
Голос Володарки пашіє ненавистю і люттю — ніколи досі ти не бачив її такою. Перший мовчки слухає вирок, а решта розпачливо намагається втримати сферу. Ти знаєш, що мине небагато часу, допоки ви знесилитеся, але необхідність у захисті зникне: стихії заснуть, а спалений світ порине у вічну кататонію під знаком смерті.
Ти знаєш, що вирок Першого належить тобі, проте мовчиш.
Усе мало трапитися не так. Усе було зважено і прораховано! Усе, чого ти хотів — урятувати життя коханої, яка навіть не підозрювала про твої почуття. Але натомість...
Ти знищив власний світ.
***
Карти розсипалися, охоплені багряним пломенем. Згоріли, не лишивши по собі ані крихти попелу.
Де він? Хто він?
У вухах стугоніла земля і завивав буревій. Перед очима пливли вогнисті плями заграв, що розривали видноколо. М'язи напружилися в передчутті загибелі, яка вищирилася з руїн, відділена тоненькою оболонкою, схожою на пливуче скло...
Він похитнувся. Відчув древній порох під ногами. Побачив озеро темряви. Згадав: Потойбіччя.
Ковтнув повітря. Відчув струмочки поту під пахвами. Побачив куксу великого пальця. Згадав: Северин Чорнововк.
Довкруж тріпотіли тіні нелюдських постатей, переливалися ледь чутним відголоссям загадкового мелодійного переспіву. Здавалося, ніби він досі там, у серці апокаліпсису, вдихає гострий запах розколотого каміння, споглядає стрімку загибель світу, не здатний відвести очей...
— Я не зізнався.
Тепер характерник не боявся. Не благоговів. Не ненавидів... Навіть співчував Ґаадові.
Не страшна нечиста сила — а втомлений життям чаклун, який продовжує існувати заради виправлення помилки далекого минулого.
— Я несу тягар відповідальності.
Видіння розтанули, катастрофа лишилася в прадавнині. Він стояв усередині химерного сплетіння чарівних знаків, а між ними в повітрі витав Ґаад. Багряні очі на порожньому обличчі не висловлювали жодного почуття. Серце лісовика повільно крутилося коло білої голови, наче зелений жучок навколо величезного яйця.
— Тож Ґадра...
— Не знає, — відсік Ґаад. — Ні про мою вину, ні про мою любов... Я не раз намагався, але так і не зважився розповісти. Це понад мої сили.
Зізнався у слабкості!
— Я був самовпевненим дурнем, — провадив той. — Моя найбільша помилка полягала не в зміні ритуалу... Я жодного разу не задумався, чого хоче Володарка. Тільки уяви: впродовж віків спостерігати, як малюки дорослішають, припускаються тих самих помилок, що й їхні батьки, закохуються, створюють нових малюків, які дорослішають, припускаються тих самих помилок, що й їхні батьки, і так по нескінченному колу — вервиця імен, калейдоскоп облич, покоління за поколінням... А вона, одинока, завмерла посеред цих відпливів і припливів самотньою скелею. Як не збожеволіла? Як зуміла не втратити у цій коловерті відчуття сенсу?
Він хитнув головою.
— Володарка... Вона мріяла про мить, коли клинок завершить її життя. Я мав убити її, а не рятувати! Але, наче жадібна дитина, не хотів розлучатися з улюбленою іграшкою. Зламав її, аби тільки не відпустити...
Вперше Северин задумався про Ґадру з боку, про який навіть не підозрював.
— Я винний перед загиблими. Перед утікачами. Перед усім світом, що застиг на краю. Але найбільше я винний перед нею, — продовжував Ґаад. — Бажаю лише виправити помилку... Без жодної надії на прощення. Деякі злочини неможливо пробачити.
Серце лісовика, що ритмічно пульсувало чорно-зеленим, спинило рух і похитнулося перед його обличчям.
— Так, у твоєму вбивстві винен також я, — відповів Ґаад на німе звинувачення. — Люди прийшли за моїм наказом.
Северин поглянув на малахіт, згадав смарагд... І раптом йому сяйнуло.
— Так ось хто заволодів Симеоном!
— Нещасний Перший, — довгий палець ледь торкнувся малахіта, і той відновив політ. — Перед вигнанням Володарка забрала в нього навіть ім'я. Відкинула розважливість і співчуття, змінила на безжальність і жорстокість... Однаково продовжувала жити заради інших.
Северин намагався роздивитися минуле заново — з кута, звідки досі його ніхто не бачив.
— Сполучені світи... Камінь вічного життя... Кривава угода, — перелічив характерник. — Як усе переплелося.
Сліпе кохання призвело до колапсу Потойбіччя і великого переселення. Вигнання Першого народило безсмертного Темуджина і його імперію. Ґаадові пошуки створили Пугача, Сірий Орден і...
