— Ґут, — відповів Отто.
Над вогнищем крутили порося. Близнюки шипіли, вжалені бризками розчепеного жиру, потирали руки і перегукувалися в передчутті смачної вечері. Фобос і Деймос жерли відкинуті свинячі нутрощі.
Порося, як і решту харчів упродовж останніх тижнів, Шварц придбав за власні кошти: після вигнання божих воїнів із рядів Таємної Варти їх позбавили всього майна і колишніх рахунків. Отто не переймався, бо заробив удосталь золота, аби прогодувати три десятки людей упродовж кількох років — гроші, в яких заблудлі душі вбачають сенс життя, не мають жодного значення. Важить лише полювання! Непроста, але гідна справа, що принесе цій землі спокій, а душам — всепрощення і усмішку Його.
Отто заплющив очі. Незрима вага долоні на плечі свідчила, що усе чиниться правильно. Останні пошуки були безплідними, проте Шварц вірив, що то справа часу. Коли він викреслить імена останніх лікантропів... То влаштує справжній бенкет, подарує освячену Папою рушницю новому ґрандмейстерові Руслану і повернеться додому. Знайде добру католичку, створить родину, продовжить славетний рід Шварців. Цей світ завжди потребуватиме справжніх охоронців од слуг нечистого!
Ковток вина квітнув на язиці терпким букетом. Шкода, що їм не вистачило часу. Війна все зіпсувала. Початок був ідеальним! Кривденко вважав початком знищення сімки вовчих осавул, але Шварц наполягав, що справжнім початком стала битва при Буді. Шацькі озера теж принесли гучну перемогу, але то була помста за вирізану Почаївську Лавру, і сили з обох боків були вже не ті... А от Буда! Справжній тріумф, про який уже склалися легенди. Істинний хрестовий похід, очищення проклятого міста вогняними мечами серафимів! Тоді останній йолоп збагнув, що лікантропам не перемогти.
Новий ковток, новий спогад. Листопад п'ятдесят другого.
Коли Отто побачив своє творево, то переконався, що заради цього варто було кинути справи, приїхати до далекої країни, вивчити нову мову і провести місяці у мандрах між численними монастирями, повними спраглих неофітів. Навчати їх, як власних синів. Викувати справжній Орден, а не те посміховисько, яким себе звали місцеві перевертні. Байдуже до сум, що справно прибували на його банківські рахунки — Отто робив це не для заробітку. Він ніс світло Його на цю землю.
Вихованці — не вистачало хіба братів, яких відіслали на вирубки проклятих дерев — зібралися у військо. Вишикувалися рядами, озброєні освяченим сріблом, зі стягами Святого Юрія над головами, очі палають завзяттям, справжня Божа армія, чорна із білими хрестами, наче відроджені госпітальєри, що прямують на штурм міста невірних... Ріхард любив оповідати, що рід Шварців бере свій початок від госпітальєрів, хоча так і не отримав шляхетської приставки «фон» до прізвища.
Сотні хортів марширували дорогами Черкаського паланку. Невпинна невблаганна стихія, живі чорні ріки! Кілька років тому він міг тільки мріяти про велелюдний похід проти слуг нечистого — а тепер ряди нових хрестоносців схиляли голови у поклоні перед великим майстром, а Отто у відповідь підіймав вказівного пальця до криса капелюха. Мисливця переповнювало щастям, захватом і гордістю. Незрима долоня Його зігрівала плече.
Шпигуни Таємної Варти доносили, що в Буді скупчилося не менш як дві третини Сірого Ордену — найкращий час для наступу. Лікантропи проводили наради біля проклятого дуба і самовпевнено готувалися до оборони, перекривши дороги до міста спішно викопаними шанцями і збитими ланцюгами возами. Вони вважали, ніби то допоможе!
Опівночі Шварц прибув до ставки командувачів, але тактичних рішень не ухвалював: наступом керували особисто Юхим Кривденко разом із якимось військовим високопосадовцем. Отто дивився на мапи зі стрілками і зрідка докидав непосутні зауваження, за що йому ввічливо дякували.
Наступ почався перед світанком — у час, коли спочивають найміцнішим сном.
— Вилив чашу свою на річки і на джерела вод: і стала кров, — прошепотів Отто.
Першими заговорили польові гармати. Сміховинні вози розлетілися на друзки, і не встигла луна канонади стихнути, як кавалерія рознесла рештки жалюгідної оборони, а слідом хлинули піші хорти. Застрікотіли постріли, заіржали коні, закричали поранені — настав день очищення.
— І зчинилися блискавиці, і голоси, і громи, і землетрус настав великий, якого не було...
— Що ви там бурмочете, пане Шварце?
Отто понюшив холодне листопадове повітря.
— Запах гарячого срібла.
— І крові Сірого Ордену, — погодився Юхим. — Куди це ви?
— До братів! Не можу стояти без діла.
З охоронцями — тоді він мав четвірку особистих охоронців — Шварц приєднався до полювання. Його місце там, у серці битви, серед справжніх воїнів, а стратеги в шатрі нехай бавляться фігурками на малі!
Неподалік міста небо псували обриси сакрального дерева лікантропів — кривого, огрядного, вкритого хмарою попелястого листя. Шварц перехрестився: навіть здалеку від того дуба відгонило нечистим. Як святі отці дозволяли такій мерзоті сторіччями отруювати ці землі?!
