— Я не бажаю втрачати час, Малюче. Поки ми тут базікаємо, Київ замкнено в облозі. Їхати треба негайно. Поки всіх зберемо, пояснимо, вигадаємо... Та й великий загін приверне зайву увагу, — він глянув йому просто в око. — Не хочеш зі мною — я не змушую. Справа твоя.
— Ні, Щезнику, я не відпущу тебе самого. Ти ж ні чорта не тямиш... І, зрештою, я тобі завинив життям.
Він не забув, як Чорнововкові чари врятували його після кривавої сутички біля маєтку Чарнецьких.
— Яка неймовірна одностайність, — процідила Катря.
— Ну, коли так, я теж поїду.
— Що? — Северин перевів здивований погляд із дружини на доньку. — Але ти...
— Все, як домовлялися, коханий, — Катря насолоджувалася його сум'яттям. — У хворобі і в здоров'ї, в хороші часи і погані, в радості і в горі...
— Так, але...
— Я не стоятиму осторонь! Не тягнутиму дні порізну, коли ти свідомо прямуєш на згубу. Я достобіса втомилася переховуватися й тікати! Я — лицарка Сірого Ордену, чорт забирай, і коли ви всі їдете вколошкати того засранця, то я теж їду!
— А мацьопа? — Северин перевів погляд на доньку. — Ми не можемо взяти її з собою! Це занадто небезпечно.
І знову подружня розмова Чорнововків. Чи буде так само в їхньому з Сильвією майбутньому, якщо воно колись трапиться?
— Годі робити з доньки перепону, Северине, — відрубала Катря. — Оля давно відлучена від грудей і спить окремо. Знаєш, чому? Аби їй було легше пристосуватися, якщо мене вб'ють.
Северин мовчав.
— Ми були разом півтора року. Щодня. Щоночі. Нерозлийвода. Ми готові до першої розлуки, — Катря погладила доньку по голівці, і витерла кашу з її щічок.
Оля сонно кліпала на маму.
— Якщо хочете, лишіть маленьку тут. Я можу наглядати за нею, — промовили коло стінки.
Це прозвучало так несподівано, що всі разом обернулися до забутого біля книжок Максима. Від загальної уваги альбінос знітився.
— Просто... Я ніколи не був на війні... З мене жодної користі... Тільки заважатиму, — бліді щоки залило рум'янцем.
Катря повернулася до чоловіка.
— Нагадай-но, хто це?
— Той, чия зовнішність привертає забагато уваги.
— Вважаєш, що йому можна довірити нашу доньку?
Яремі не сподобалася ця думка. Він любив похресницю. Брати її з собою було б нерозсудливо, але лишати зі Вдовиченком. .. Та вони геть його не знають!
— Мамуньо з радістю потурбується за Олю, — втрутився шляхтич.
— Я вдячна за прихисток і щедрість, але пані Ярова за найпершої можливості вкраде Олю собі, — Катря повернулася до Вдовиченка і склала руки хрестом. — Що розкажеш про себе, вільний вовче?
— Я не був у Вільній зграї, — відповів Максим.
— Ти бодай колись займався дітьми?
— Так! Тобто, не зовсім... Тобто... Вовченятами у зграї, — під проникливим поглядом Катрі той жалкував, що взагалі подав голос.
— Іскро, я чудово знаю, якою скалкою в дупі може бути мамуньо, — знову втрутився Яровий. — Але Оля не підписувала сувою, відтак може лишатися у цих стінах скільки завгодно. Тут у неї всього буде вдосталь! А місячне ярмо змусить Максима вештатися з місця на місце... У незнайомому для нього світі.
Катря швидко потерла лоба.
— Підійди.
Максим обережно наблизився до Катрі.
— Глянь мені у вічі.
Вони обмінялися поглядами.
— Тепер нахилися до Олі.
Дівчинка уважно поглянула на нового знайомця і міцно вхопила його за пасмо білого волосся. Захоплено вигукнула.
— Добре, — констатувала Катря. — Зробимо таким чином: ми рушимо до Києва, а Максим поїде мандрувати західними паланками. Бував у тих краях?
Той заперечливо похитав головою.
— Почни зі Львова, — підказав Ярема.
Від деяких життєвих порад просто неможливо втриматися. Це у мене від мамуньо, сумно констатував шляхтич подумки.
— Щодня читатимеш газети, аж допоки не побачиш приголомшливу новину про вбивство Темуджина. Після цього ти повернешся сюди, візьмеш Олю і поїдеш у сховок, який я покажу на мапі. Поїдеш заздалегідь вказаною дорогою. Оскільки свого атласу ти не маєш, я віддам тобі власний. Після вбивства я теж рушу до сховку, де ми зустрінемося.
— Зрозуміло, — тільки і сказав Максим.
— Але спочатку я переконаюся, що Олю можна тобі довірити. Ми поговоримо віч-на-віч, і, якщо ця розмова мене задовольнить, я напишу кілька правил... Ти ж умієш читати?
— Так.
— Вивчиш і складеш невеличкий іспит. Потім перевіримо, чи ти можеш давати з нею раду. Опісля я остаточно вирішу, чи дозволити тобі супроводжувати мою донечку.
— А якщо у газетах новини про вбивство не буде? — спитав Максим.
— Доречне запитання, — Катря говорила впевнено, наче давно продумала цей план. — Якщо такої новини не трапиться впродовж двох місяців — повернешся сюди, до маєтку. А далі побачимо.
Северин тим часом оговтався і спробував заговорити до дружини:
— Іскро, а ти направду певна, що...
— Так, я достобіса певна, — Катря навіть не дослухала. — Певна більше, ніж у твоєму дурнуватому замаху!
Ярема вважав, що Катря занадто ризикує, але мовчав — то родинна справа Чорнововків, і з Северинового обличчя було видно, що цю розмову продовжать окремо.
