— Друзі, всі ми виснажені, — Ярема, здолавши перший голод, почувався відповідальним: зрештою, це був його маєток. — Але ми знову зібралися разом, і я радий бачити кожного.
Хтось мусив взяти на себе обов'язки миротворця. Зазвичай цю роль виконував Варган, але сьогодні Яровий був господарем, тож йому і туркотіти голубом миру.
— Я піднімаю келих за наше порозуміння. І за нашу перемогу!
До тосту приєднався тільки Гнат, якому годився будь-який привід випити. Пилип і Северин утрималися, Катря займалася донькою, а Максим стояв якнайдалі від столу і вдавав, ніби його тут узагалі немає.
— Щезнику, ми зібралися тут через тебе, — нагадав Олефір. — Саме час розповісти про свій задум.
— Так, — Северин відкинув з обличчя пасмо посивілого волосся. — Я ціную те, що кожен із вас приїхав, і радий бачити всіх разом... Як це було до мого зникнення.
Кілька секунд він збирався на думці.
— Коли я повернувся з потойбічного полону, виявилося, що тут минув рік. Усе змінилося. Прийшла Орда, хорти майже зникли... І наш Орден також.
Ніхто з присутніх не мав на собі ані череса, ані бодай клямри на паску.
— Але ми, його останні лицарі, досі живі, — Северин уперше за вечір підвищив голос. — Ми зрадимо страчених братів і сестер, якщо не помстимося.
Катря і Пилип кивнули, Гнат скривився.
— Ми покараємо кожного, хто стояв біля витоків цієї змови, але це станеться пізніше, — Чорнововк схопив якусь із газет і махнув нею в повітрі. — Жодна помста не може переважити того, що Смарагдова Орда поглинула половину нашої країни. Вперше за сотні років ворог заступив кордони і просунувся так далеко!
Ярема позіхнув. Він давно наївся подібних просторікувань, що їх так полюбляють військові командири для поліпшення бойового духу перед боєм.
— Учора Темуджин видав ярлик на правління Сіверщини, — сповістив Пилип. — Матвій Горбань, шляхтич зі старого козацького роду, навколішках визнав єдиного намісника Тенґрі, Творця Світів та Істинного Владики Безмежжя на Землі Піднебесній, своїм повелителем, за що й отримав владу над новим українським улусом.
Від цієї новини шляхтич мало не сплюнув, але вчасно згадав, що він у батьківському кабінеті.
— Привселюдно визнаєш перемогу Орди і стаєш на її службу — отримуєш золото та титули. Чимало охочих спокуситься, — Северин кинув газету до купи інших. — Монголи зрозуміли, що замість спалених церков і зруйнованих хат підкорити землю можна інакше... Витонченіше. Підступніше.
— Що ти мелеш? — Гнат із тріском роздер чергову куріпку навпіл. — Темуджин вирізав Харків до ноги! Кривава пляма замість міста! Яка в сра...
Він скосив очі на Олю, потім на Катрю і продовжив спокійніше:
— Яка тут в дідька витонченість? Скільки сіл зрівняли з землею!
— Орда завжди починає навалу з насилля, чим убиває кількох зайців одночасно, — пояснив Яровий. — Залякування для одних; розрахунок на необдумані дії, спричинені прагненням помсти, для інших. Не кажучи про піднесення духу власних військ.
— Чому тоді не захопили Київ? Уся перевага на їхньому боці, — не вгавав Бойко.
— Темуджин не бере столиці штурмами, — шляхтич знову відчув неабияке роздратування. — Він чекає, допоки змучені голодом, моровицею, обстрілами і страхом обложені винесуть йому ключі від міста. Захоплена й сплюндрована столиця стає символом, що плекає ненависть і бажання відбити її. Столиця, що здалася без штурму, нищить бойовий дух і волю до супротиву. Розумієш?
Гнат пирхнув і випив. Ярема не витримав, випив слідом. Солодкуватий смак вина нагадав вечір, коли він познайомився з Сильвією. Чи побачаться вони колись знову?
— Орда вміє вичікувати, — додав Пилип. — Після кожного великого завоювання минало двадцять років, аби зросло покоління, спрагле нового походу. Всім ординцям відомо, що кожен солдат після перемоги отримає шмат завойованої землі, дружину з місцевих, підйомні на господарство. Це мотивовані загарбники, які швидко перетворюють захоплене на питоме.
— Але в наших силах цьому запобігти, — перехопив розмову Северин. — У культі Темуджина їхня сила і їхня слабкість. Якщо його вбити — хребет Орди трісне!
— Авжеж, — саркастично озвався Гнат. — Як у казці! Хоробрий витязь убиває поганського отамана, і все, справу залагоджено! Злі чари знищено, ворог тікає, врятовані співають пісень, мед-пиво п'ють, по вусах тече, в рота не потрапляє. Люблю, коли все так просто!
Він витер об себе руки, глянув на Чорнововка і мовив уже без глузів:
— Щезнику, ти й досі вважаєш, що все на світі можна виправити одним убивством?
— У випадку зі Смарагдовою Ордою може спрацювати, — відповів замість Северина Пилип. — Її велич тримається на легенді Темуджина.
— То й що? На всю Орду — один воєвода? Жодних наступників у нього немає?
