Сяйво смарагда зникло. Все навколо поринуло у пітьму.
— Смерть — то занадто легко. Навіть якщо це смерть від страшних тортур. Переступник має жити у стражданнях. Жити довго у марних спробах спокути.
Отже, полон, подумав Северин. І цього разу його не порятують.
— Твій жах огидно смердить. Не бажаю чути цього смороду в моїх володіннях, — провадила Ґадра. — Ти боїшся нового полону, але цього не станеться. Натомість я заберу дарунок, якого ти негідний. Давно мала це зробити.
На мить він перестав існувати. Пітьма пірнула під шкіру, забилася в очі, заліпила легені, пронеслася внутрішностями і перетворила його єство на чорну порожнечу. Страшна пронизлива мить могла тривати еонами холодного небуття, але пітьма покинула його, вилетіла назовні, забираючи з собою із нутростей щось важливе.
— Ти не перший, хто поневолював моїх підданих кривавою печаткою, але ти станеш останнім, — проголосила Ґадра.
Перед очима тасується колода карт із вовчими черепами. Де він бачив її?
— Ти не заслужив цього дарунку, мізерний зайдо.
Кров у жилах ледве тепла. Холодно, холодно, холодно...
— Лишайся у власному світі. Здихай поволі.
Осяяння: вона забрала його здібність переходу між світами. І це все? Він не міг повірити власному щастю.
— Споглядай, як помирають твої близькі.
Перед очима напнулася червона нитка, різонула по зіницях, розірвалася з оглушливим дзенькотом. Він полетів у безодню, в яку падав після підписання кривавої угоди, відчув, як тіло знову підкоряється йому, заволав на повні груди від радості, страху і розпачу.
Крик захлинувся, коли він упав на бруківку — як завжди, на забиту ногу — перед Сонгосон, наїжаченими списами. Задні ряди підняли маски і цілилися з гвинтівок у сторону, де вирував бій, і раптова поява голого чоловіка нізвідки захопила їх зненацька.
Северин не барився. Обернувшись вовком без дотримання чарів, підхопив смарагд у пащеку і помчав геть. За спиною страшно ревів Пилип, чи той, хто був Пилипом, волали поранені, лунали команди, гахнуло кілька пострілів: він ніби повернувся на Острівну війну.
Чорною стрілою вовк пронісся табором, де ніхто не намагався його спинити, збагнув, що не знайде самотужки лазу, помчав до найближчого кордону і перестрибнув барикаду, коли площею розкотився неймовірної сили вибух.
Безсмертний Темуджин загинув, і тепер про це знали всі.
***
Шрами нили тягучим болем — завтра буде холодно. Проте нового дня він уже не побачить.
Пилип озирнув свою кімнатку. Його скромні пожитки лежали охайно впорядкованими. Тепер, коли наведено лад, можна перейти до головного.
Із суми на стіл перекочували цигарка й невелика фляжка, давно припасені на цей вечір, — скромна офіра за роки буття у тверезості. Гарячий дим роздер горлянку, легені відповіли кашлем, але Пилип вперто курив, вдихаючи важкий тютюновий дух. Він давно спланував цей символічний ритуал, і не збирався відступати ні на йоту.
Наступною була черга фляжки, що містила настоянку на травах. Опалила подерте димом горло, лавою пронеслася по нутрощах, вибухнула приємним теплом у шлунку. Він пив короткими рішучими ковтками, і коли фляжка спорожніла, стояв кілька хвилин, насолоджуючись міцною гіркотою на язиці, прислухаючись до приємної слабкості у зігрітому тілі.
Саме те, що треба.
Характерник сів за стіл. Відкрутив похідний каламар, умочив перо і взявся писати акуратними, рівними рядками, спиняючись, аби поновити чорнило. Цього листа він придумав давно, знав кожнісіньке слово напам'ять — лишалося тільки записати.
«Усе життя я шанував книги, тому й для останнього послання обрав слова на папері. Слова промовлені вголос можуть спотворитися чи забутися в емоційному моменті прощання, тож прошу вважати цей лист моєю сповіддю і останньою волею.
Хочеться вважати, ніби я приніс у світ більше добра, ніж лиха. Так думати приємно, проте перед обличчям смерті правди ніде діти: я — небезпечний виродок, якого мали вбити багато років тому. Я загубив стільки душ, що вистачило б на кілька смертних присудів. Але ми, сіроманці, завжди були понад законом. Між підлотами і чеснотами, еге ж?
Я мав доволі часу наодинці, аби добряче порозмислити. Над собою, над прокляттям, над історією Сірого Ордену. Над тим, як усе склалося. Вам, напевно, не сподобається, яких висновків я дійшов. Чи насправді ви готові почути останнє прохання брата Варгана? Коли так, перегорніть аркуш».
Пилип промокнув чорнило, для вірності дмухнув на рядки, після чого перегорнув послання і продовжив.
«Я вітаю знищення Сірого Ордену. Так, це було зроблено огидно, а винуватці мають отримати болісну смерть, і я щиро сподіваюся, що ви зможете помститися, але...
Не відновлюйте Орден, браття.
Рада Сімох осавул, курені, характерницькі дуби — все має перетворитися на історію. Я закликаю не виводити нові душі на вовчу стежку. Чуєте? Жодних нових імен на безкінечному сувої!
Подивіться на свої закривавлені руки. Годі зламаних доль! Ніч срібної клямри має померти разом із нами. Досить проклятих перевертнів — у цьому світі і так забагато кривди... Homo homini lupus est.
