Коли відповіді не надійшло, Віктор самотужки розчахнув задні дверцята, і тут виявилось, що всередині автівки нікого немає.
— Чорт забирай! Куди він подівся?
Та раптом усе навкруги набуло вигляду якогось дешевого фарсу або дурнуватого розіграшу. Наче невідомий жартівник вирішив посміятися над довірливим глядачем, який після закінчення дійства почне аплодувати й кричати «Біс!», навіть не підозрюючи, наскільки вміло шахрай обвів його навколо пальця. І лише легке мов пушинка та холодне як лід тільце в руках Віктора натякало на те, що це ніякий не розіграш, і кожна хвилина може коштувати дуже дорого.
Віктор обережно поклав дівчинку на заднє сидіння, прикрив її пледом, що знайшов у багажнику, сів за кермо та запустив двигун. Його пронизував дрож, однак він намагався не звертати на це увагу і думав лише про те, як скоріше дістатися до найближчої лікарні. На щастя, вона була розташована зовсім поруч — безпосередньо на в’їзді до міста.
Віктор швидко розвернув машину і вже за двадцять секунд «Рендж Ровер» зник у нічних сутінках. Дощ майже вщух. Насичений вологою вітерець зашарудів жовтим листям, водночас здіймаючи бризки на поверхні невеликих калюж. Десь неподалік скрикнув птах, і тут над лісом спалахнула блискавка, яка вихопила з темряви розмоклу ґрунтову дорогу, а разом і з нею старий прогнилий щит з написом «Чорнолісся» серед густих заростей біля узбіччя.
Муніципальна лікарня була розташована в такому місці, що не помітити її з головного шосе здавалося неможливим — вона височіла на пагорбі величезним монстром і сяяла вогнями мов новорічна ялинка. Взагалі місто налічувало не так багато будівель, від одного вигляду яких хотілося втекти якнайдалі. І вже напевно ніхто б не ризикнув назвати подібну конструкцію дивом архітектурного стилю, попри витрачені зусилля й кошти на її спорудження. Єдине, що рятувало ситуацію, це прилеглий до лікарні розкішний парк, який восени виглядав особливо привабливо. У ньому відчувалася рідкісна гармонія та неосяжний спокій, властивий подібним місцям. Вимощені плиткою доріжки та ковані лавки надавали парку додаткових чар, а яскраве шаленство осінніх фарб вражало уяву. Але Віктору зараз було не до місцевого колориту, та й на вулиці вже істотно смеркло. Він кинув машину просто біля головного входу, підхопив дівчинку на руки та побіг усередину.
Величезні скляні двері плавно роз’їхалися, впускаючи його до майже порожнього, рівномірно освітленого холу. Віктор не міг не відзначити, що зсередини лікарня була не такою потворною, як зовні. Навіть навпаки. Білий кахель на підлозі й такі ж білі стіни виблискували чистотою, в той час як живі квіти у великих горщиках додавали атмосфері домашнього затишку. Все виглядало доволі мило, і навіть древній кавовий автомат у кутку не псував загальної картини.
Праворуч від головного входу була розташована реєстратура, де за столом сиділа кругловида літня чергова в уніформі світло-сірого кольору. Біля неї стояла молоденька медсестра, з якою вони щось жваво обговорювали.
— Будь ласка, допоможіть! — голосно крикнув Віктор через усе приміщення.
Жінки обернулися, і вже наступної миті він побачив, як чергова зняла телефонну слухавку, а медсестра підхопила порожню каталку біля стіни та вирушила йому назустріч.
— Давайте вашу дитину сюди, — медсестра взялася перекладати дівчинку на каталку. — Що з нею сталося?
Віктор вагався лише мить:
— Не маю жодної уяви. Я знайшов її на дорозі, коли їхав трасою. Ймовірно, її збила машина.
Безумовно, це була брехня, але зараз йому не хотілося нічого пояснювати. Врешті-решт це можна було зробити й пізніше.
— Розумію, — медсестра підняла на Віктора свої величезні, як у ляльки, очі та прийнялася з цікавістю вивчати його обличчя.
Зблизька вона виглядала зовсім юною: веснянки, які вкривали її обличчя, робили її схожою на школярку. Однак щось невловиме в її погляді підказувало, що наївністю тут і не пахне.
Нарешті вона перемкнула увагу на дівчинку: взяла її за зап’ясток і почала рахувати пульс. Цієї миті у дверях реанімаційного відділення з’явилася бригада медиків на чолі з лікарем середнього віку в окулярах без оправи, якого супроводжували двоє помічників. Вони штовхали перед собою візок з медичним устаткуванням, і Віктору навіть довелося відступити на декілька кроків назад, щоб дати їм дорогу.
— Ну що тут у нас? — передусім запитав лікар, звертаючись до медсестри.
— За словами цього чоловіка, — вона вказала на Віктора, — дівчинку збила автівка. Щоправда, він у цьому не впевнений. Він знайшов її на дорозі, а самої аварії не бачив.
— Зрозуміло. Що з її показниками?
— Невеличка гіпотермія, пульс — слабкий.
— Гаразд, — лікар посвітив в очі дівчинці медичним ліхтариком, перевіряючи реакцію зіниць, а потім приклав стетоскоп до її грудей, — готуйте до інтубації та дізнайтеся, чи вільний томограф. Треба переконатися, що в неї немає внутрішніх ушкоджень.
Несподівано він звернувся до Віктора:
— Отже, це ви її збили?
— Це я її знайшов, — повторив вже озвучену медсестрою версію Віктор.
— Звісно, — лікар пожував нижню губу. — А коли це сталося?
