Взамен не было дано ничего.
У нього була чудова дружина, так вважали навіть сусіди. Вона була його постійним натхненням, хоча жіночі образи він писав не з неї. Життя прекрасне. Цей вираз був про його лялькову долю, яка б і справді була б ляльковою, якщо б не дещиця. Лялькове життя. Дружина не читала його творів, і він цього не потребував.
Сандра не могла понять, что это: просто интеллект высокого уровня, то есть интеллектуальное погружение, или действительно познание. Ей казалось, что более реально в данном случае первое. Впрочем, это свидетельствовало только о ее собственном проникновении, и Сандра об этом знала.
Не имеет смысла рассказывать, где и как она родилась. Достаточно и того, что она всегда знала о себе.
Даже сейчас она всегда помнила о себе, но с каждым днем все более смутно. Всё. Более. Смутно.
Иногда Сандре казалось, что, когда она умрет, останутся только ее глаза. Она будет видеть, видеть ясно, как сейчас, или еще яснее.
То був кабінет його Порадника. Іноді Конрадові здавалося, що Порадник був завжди.
— У мене є проблема, док. Уявіть, у мене є проблема.
— Яка проблема, Конраде?
— Розумієте, я бачу у снах зовсім інше життя. Я відчуваю його як власне. До того ж це життя жінки.
— Безумовно, це дуже цікаво. Що конкретно тебе не влаштовує?
— Ну, якщо ви вже мені так легко повірили… Це життя нещасливе, нещасливе саме по собі.
Сегодня Сандра осознала, что совершенно не важно, в ком или в чем она когда-либо нуждалась. Чувство неудовлетворенности всегда одно и то же. Страдание. Боль. Страх. Моя жизнь — это живая иллюстрация к картинам буддизма.
— Послухайте мене, ви ж неодмінно маєте знати, у чому тут річ. Поясніть мені, що відбувається. Я — молода людина, вельми щаслива, нічого не потребую, окрім натхнення, якого маю вдосталь. Так, постійного натхнення. Хоча практично нічого я не відкриваю сам. Жодних дверей.
— Конрад, великий Конрад не відчиняє жодних дверей сам...
— Я маю гроші, які плачу вам. Не поводьтеся як психоаналітик, скажіть мені правду. Поставте мені слушне, дуже слушне запитання.
— Що ти відчуваєш, Конраде — ти існуєш у двох особах чи то лише сон про якусь дівчину?
Были времена, когда мне хотелось только одного: чтобы кто-нибудь умный поговорил со мной. Кто-нибудь, кто видит дальше меня хотя бы на один шаг. Мне хотелось этого как воздуха. Я была готова подходить к людям на улице, но я не делала этого, потому что не доверяла ни одному лицу.
Сейчас я иду домой и думаю только об одном: вернешься ли ты домой сегодня. Впрочем, я виновата и в этом страхе тоже. А еще в эгоизме, зависимости и собственничестве. Но мне совсем не легче от этих ярлыков.
— Не знаю... Інколи я бачу її наче відсторонено. Так, немовби вона себе цілком усвідомлює. Цілком, абсолютно. А іноді я просто всім єством відчуваю її біль.
Вона називає себе Сандрою. І в неї майже немає друзів. Вона вважає себе дуже проблемною.
Я открываю дверь, я не хочу увидеть какую-нибудь торчащую в ней записку. Не хочу, чтобы выходила соседка. Хорошо, что она не закрыла входную дверь на защелку.
В квартире темно. Пахнет кожей твоей куртки.
— Звичайно, я б не став говорити так прямолінійно: вона шукає Бога. Це, з одного боку, надто гучні слова, з іншого — так воно і є, але... Вона не знає ціну своїм думкам. Вона не цінує себе та своє життя. Вона трохи невдячна. Але не тому, що Сандра погана, просто вона не усвідомлює, що саме є предметом вдячності для неї.
Я включаю свет в коридоре. На полу куча обуви и скомканные газеты. Я медленно разуваюсь и снимаю куртку. Я делаю это очень медленно, уже два года.
— Вона живе із якоюсь досить цікавою людиною... Здається, її половина, тобто, мабуть, Сандра переконує себе в тому... Ця половина сама погано розуміє, чого хоче. Тому Сандрі трохи важко. Вона почувається дуже самотньою, гадає, що то є проблема її свідомості. Хоча, можливо, я просто на її боці.
Я прохожу на кухню. Ставлю чайник на комфорку. Включаю печку. Все хорошо. Разум, достоинство.
— Я почуваюся щасливим, я відомий письменник. Нащо мені це щоночі? Чому я не можу отримувати своє натхнення якимось іншим чином? Натомість вона нещаслива в усьому, вона працює на такій роботі — повне лайно!
Нужно сварить что-нибудь. Например, гречку. Сандра включает телевизор. Садится на ковер, высыпает гречку на газету и начинает перебирать ее, краем глаза смотрит какой-то тупой боевик.
Иногда единственное спасение — это самый тупой из существующих американских боевиков.
— Вона розмінює своє життя на біль. Вона надзвичайно талановита. Щось у неї таке є. Наприклад, вона ніколи не спізнюється. Не тому, що вона пунктуальна — ні, навпаки. Але на скільки б вона не затримувалася, це ніколи не перешкоджає справі.
Сказать, что у меня тяжелый характер, означает просто промолчать. Сама по себе эта фраза не имеет никакого смысла, не несет никакой информации.
И все-таки у меня очень тяжелый характер. Я могу провалиться под его тяжестью на первый этаж к соседям.
