— Багато людей дуже добре до неї ставляться. Ще у ній живе всередині твердження, воно лунає у її вухах: «Можливо, це станеться сьогодні». І завжди щось у ній відповідає: «Можливо, цього не станеться ніколи».
Ще вона пише, зазвичай вірші. Вони чудові. Вони мені дуже подобаються. Коли їх читаєш, здається, що наступний вірш буде справжнім хайку. Тим, яке писали самураї перед смертю.
Вона пише у шухляду.
— Саме це лякає тебе?
Даже чувство юмора меня не спасает. Как бы мне ни было смешно, в глубине души мне грустно. Мне тотально грустно, даже если ты вернешься, мне все равно будет грустно, но если ты не придешь, я умру.
Я — душа компании. Ты спрашиваешь какой?
Любой. Спойте мне веселую песню, давайте потанцуем.
Порадник вмостився у шкіряному кріслі і уважно дивився на Конрада. Не знаю, чи це в нього по-справжньому, але щось таке він завжди знає. Чи відчуває. Чи читає. Власне, він умів Конрадові допомогти, принести полегкість, можливо, аура в нього світла. До речі, таке саме крісло у шефа Сандри.
— Я тепер, після твоєї розповіді, дещо розумію. Твій сценарій. А вірші, які ти видаєш за власні, — це теж її?
— …У сценарії багато моїх ідей. Її героїню вбиває кохана людина. Моя живе, виходить заміж, розлучається — життя вирує.
— Таки це не ти вигадав. Ти б не міг так, я маю рацію? Бо — яким боком це тебе обходить? Усе, що ти робиш, надто відрізняється від твого щасливого життя, митець.
— Припиніть. Гадаю, маю на це право. Я страждаю щоночі, розумієте?
Иногда я вспоминаю, что жизнь — это моя шахматная партия, причем вполне вероятно, что я играю черными. Это странно, но так могло случиться — в тех сферах, где я себя не помню. Там я наверняка дала слово — буду играть только черными — и обо всем попросила. Вот все и последовало.
Будем знакомы.
Между прочим, я не люблю плохое кино, но оно тоже может очень-очень пригодиться. Например, в такой вечер, как этот. Очень посредственный боевик, плохие актеры, плохая игра. Однажды я видела, как вооруженный автоматом спецназовец, или как там, плохо разбираюсь в градации отрядов, бежал за щуплым, маленьким арабом — это было в общежитии, где я тогда жила. Так вот, этот парень с автоматом играл из рук вон.
— Та годі, ти ж ніколи не відзначався геніальністю, ти просто в міру обдарований, Конраде. Ти крадеш в неї сюжети?
— Досить, не треба так зі мною, бо піду до психоаналітика. Хіба замало того, що вона живе мною?! Я маю її пам'ять — не сказав би, що це найвеселіша штука.
— Тепер розумію, чому тебе не тягне до елементарного: ковтаєш снодійне слонячими дозами — і жодних проблем!
— Можливо, я саме так і вчиню.
Что, собственно, плохого в этом вечере?
Всё!
— Це почалося років з п'ять тому. Зненацька, з нічого. Але з тих пір — в мене все чудово. Реалізуються всі контракти. Потрібні мені люди просто самі по собі з'являються на моєму шляху. Але їй дедалі гіршає. Іноді у мене виникає божевільне питання: чи можу я їй чимось допомогти? Іноді я хочу доторкнутися до неї.
Моя жінка, вона мене обожнює. Але я цього не вартий.
А ведь, между прочим, у меня есть талант. И я ничего не употребляю. Ребята, выдающие один сборник в год, чтоб вы знали: меня всегда плющило за просто так. Чуваки, слышите? Абсолютно вчистую. За бесплатно. Без колес и прочей ерунды. Я — человек, который сидит высоко в горах и думает мысль, которая облетает весь мир.
Гречка попалась на этот раз грязная.
Ідучи додому, Конрад розмірковував про те, що найбільша людська цінність — то, мабуть, гідність. Можливо, люди у синьо-білому надихнули його на цю думку, можливо, бігборди із соціальною рекламою. Він знав, що на нього чекає вдома його люба дружина, а вночі вона, та, інша, спробує написати ще одну сторінку свого марева.
В последний раз действительно хорошее кино было месяца три тому назад. Была суббота, и «С широко закрытыми глазами», Стенли Кубрик, безупречный видеоряд. Можно просто смотреть кино, но когда ты знаешь, что вот этот кадр снимался не один раз, ты видишь — это не просто подъезжающая машина. Это режиссер захотел, чтобы она подъехала, в этом кадре, это был его замысел, и восприятие истончается. Эти мелочи учат меня смотреть на вещи духовно. «С широко закрытыми глазами» — это фильм, который перетек в жизнь.
Воскресенье — Алехандро Аменабар, «Другие», Николь Кидман, о которой мне бы хотелось сказать очень много. Но — не сегодня. Я еще вернусь к этому — позднее.
Конрад: здається, я трохи відчуваю, як це діагнозувати. Я сформулював би це так...
Я готовлюсь к самому худшему.
…а тому я навіть не сподівалася на все, що відбувається. Однак є і одне але: «усе погано» — надалі дедалі більше виходить з-під її контролю. «Погано» починає існувати саме по собі.
Увидела молодого человека в автобусе — он посмотрел на меня, и я его тут же узнала. Как же, как же, это его я не поленилась выиграть шесть раз подряд. Кажется, я тогда была на третьем курсе. А может, и на втором. Разумеется, сделала вид, что не узнала. Почему, Саша? Не ищешь новых знакомств? Извините, я не общительна. Мне сложно общаться, тем более начинать это общение самой.
