Отже, Сафар-бей… ні, не Сафар-бей, а Ненко, син воєводи Младена, виступив із загоном проти свого батька! Яка несподівана гра долі! Який пекельний задум визрів у Гамідовій голові в далекі роки молодості, коли він викрав дітей воєводи! І як усе сплелося в один нерозривний клубок! Младен, Анка, Сафар-бей, Адіке… Тільки він та Гамід знають таємницю цих людей. Але Гамід ніколи добровільно не розкриє її, а він ув'язнений!
Тим часом Сафар-бей зі своїми людьми пробирається гірськими дорогами й стежками до Чернаводи… У нього доволі війська, щоб винищити всіх прибічників воєводи, а самого Младена, живого чи мертвого, притягти до бейлер-бея.
Треба попередити Младена про небезпеку, а головне про те, що Сафар-бей – це Ненко! Не допустити, щоб син убив батька й матір! Чи, навпаки, сам Сафар-бей загинув од руки Младена чи його воїнів.
Але як попередити? Як вирватися звідси?
Роздумував Арсен недовго. З підземелля один вихід – через двері. Іншого немає. А двері замкнено, і ключі у вартового. Отже… Таки потрібна зброя!
Він ухопився за гак руками, почав розхитувати його і гнути. Незабаром гак став податливішим і нарешті відламався. Загнавши вістря в щілину між камінням, випрямив його і, відірвавши шматок штанини, обмотав ним відламаний кінець, щоб зручніше було тримати. Серце радісно закалатало в грудях. Він має зброю – справжній кинджал чи спис! Тепер його доля у власних руках.
Трохи відпочивши, голосно заохкав, застогнав. З-за дверей почувся голос:
– Щ тобі, гяуре?
– Ой, щось мені поганої Сюди! Сюди!
Грюкнули двері. На порозі з ліхтарем у руці з'явився вартовий. Поволі почапав униз, вивергаючи цілий потік проклять на голову в'язня.
– Бодай ти був здох, паршивий гяуре! Чим ти так сподобався, невірний пес, бюлюк-баші, що я мушу доглядати тебе, як зіницю ока? Тьху! – Він спустився з останньої сходинки. – Де ти тут, хай би забрав тебе шайтані
У ту ж мить Арсен виступив з темного кутка і щосили вдарив аскера в груди. Той охнув, важко упав на долівку.
Хутко зірвавши з убитого одяг, поки не закривавився, переодягнувся, схопив ятаган, пістоль і кинувся нагору.
Надворі вже стояла ніч. Голуба імла оповила землю. Із-за Синіх Каменів сходив вузький серп місяця. Над містом повисла сторожка нічна тиша, яку зрідка порушував гавкіт собак.
Ховаючись у затінок, Арсен обережно пробрався до Сафар-беє-вого будиночка. Вартового ніде не було. В саду пахли троянди, шелестіли верхівки дерев, скрадливо шаруділи під ногами дрібні камінці.
У крайньому вікні тьмяно блимало світло. Арсен заглянув, сподіваючись побачити Златку чи Якуба. Але там, схиливши голову на стіл, дрімав яничар.
– Спішний наказ Сафар-беяІ- стукнувши в шибку, гукнув Арсен.
Не підозріваючи небезпеки, яничар за хвилину з'явився на ганку, та не встиг промовити й слова, як від удару по тім'ю звалився додолу. Спритно зв'язавши йому руки й ноги. Арсен втягнув його в кімнату і запхнув під ліжко. Виживе – хай живе.
З сусідньої кімнати почувся приглушений шурхіт.
– Златко! Якубе? Ви тут?
– Хто там? Це ти. Арсене? – почувся голос Якуба.
– Я! Відчиняйте!
– Легко сказати! Ми на замку!
Арсен підняв угору свічку. Відщіпнув важку ковану защіпку. Двері розчинилися. На порозі стали стривожені Якуб і Златка.
– Друже, як ти сюди потрапив? Сам! Уночії – щиро здивувався Якуб. – А де ж Сафар-бей?
– Краще запитай, хто такий Сафар-бей!
– Як тебе розуміти?
– Сафар-бей – це Ненкої Розумієш – Ненко, син воєводи Младена, брат Златки!..
Якуб і Златка отетеріли, їм відібрало мову, а в очах світився жах. Звістка вразила обох, мов блискавка.
– Не може бути! – вигукнув Якуб. – Де ж він зараз?
– Хто зна, де він заразі Вранці вирушив у похід на Чернаводу. Щоб розгромити гайдуків, убити або полонити Младена!..
– О аллах! – простогнав Якуб. – А може, ти помилився. Арсене? Може, Сафар-бей зовсім не син воєводи?
– Я бачив у нього на руці три довгі шрами… Пам'ятаєш?..
– Як не пам'ятати!
– Я бачив, як блиснули у нього очі, коли я сказав: «Ненко»… Він щось пригадує… І хотів розпитати, але Гамід вистрелив мені в голову. Я знепритомнів. А коли отямився, ні Гаміда,ні Сафар-бея вже не було.
– То й Гамід тут?
– Атож.
– Аллах екбері- простогнав Якуб. – Ти знову зводиш мене з тим негідником! Коло замикається на тій землі, де розпочало свій біг. Це щаслива прикмета. Тепер, Гаміде, ти не вислизнеш з моїх рук!.. Але що нам робити з Ненком і Младеном? Може трапитись непоправне лихо!
– Ми повинні випередити їхню зустрічі Найкраще розповісти Сафар-беєві усе відверто, щоб знав, хто він такий і хто для нього воєвода Младен.
– Як же це зробити? Ми вийдемо звідси?
– Ви вільні.
– А наш вартовий?
Арсен показав на ноги, що стирчали з-під ліжка.
– Він нам не заважає. Ходімо!
