— Рамоно, — погукала вона. — Я зараз відчуваю свого роду спорідненість із Ричардом Відмарком. Оце так ми робимо з донощиками, голубонько.
Норвілл уже стояла в калюжі власної крові, і її домашній халат нарешті почав розквітати криваво-червоними маками. Обличчя мала бліде. Її темні очі здавалися величезними й блищали від шоку. Язик висолопився з рота й повільно совався по нижній губі.
— Тепер ти можеш ще довгенько вихолоджуватися, гадаючи, коли ж це все закінчиться — як тобі це подобається?
Норвілл почала сунутися, її чоловічі черевики, переступаючи по крові, видавали якісь фекальні звуки. Ухопившись за одну з інших полиць, вона відірвала її від стіни. Чота Дбайливих Ведмедиків повалилася звідти в акті масового самогубства.
Хоча все ще не відчуваючи ані жалю, ні докорів сумління, Тесс усвідомила, що, попри свій крутий базар, усередині неї вельми мало від справжнього Томмі Удо; вона не мала снаги ні дивитися на тортури Норвілл, ані їх продовжувати. Вона нахилилася і підібрала револьвер. З правої передньої кишені своїх карґо-штанів вона видобула ту річ, котру перед тим дістала з шухляди біля плити. То була товста простьобана кухарська рукавиця. Ця річ цілком ефективно глушить одиночний револьверний постріл, якщо калібр не занадто великий. Про це вона дізналася, коли писала
— Ти не розумієш, — хрипло прошепотіла Норвілл. — Ти не смієш цього робити. Це помилка. Відвези ме... ліка... йню.
— Помилку зробила ти, — Тримаючи револьвер у правій руці, Тесс натягнула на нього кухонну рукавицю. — Помилка полягає в тім, що ти не каструвала свого сина відразу, як тільки дізналася, що він за таке.
Приставивши рукавицю Рамоні до скроні, від чого голова в тієї трішки хитнулася набік, Тесс натиснула на гачок. Пролунав низький, категоричний звук «кгах», немов стиха кашлянув хтось дебелий.
І по всьому.
Вона не гуглила адресу Ела Стжельке; вона сподівалася отримати її від Норвілл. Але, як вона собі вже про це не раз нагадувала, такі справи ніколи не відбуваються відповідно до плану. Все, що їй треба зараз, це не втрачати глузду, не розгубитися, а довести справу до повного кінця.
Домашній кабінет Норвілл містився нагорі, в кімнаті, котра, либонь, колись планувалася як запасна спальня. Тут теж було повно Дбайливих Ведмедиків і Гуммелів. Також тут було з півдюжини фотографій у рамках, проте жодної ні з її сином, її головним скарбом, ані з покійним Роско Стжельке; самі лиш і портрети з автографами письменників, котрі виступали у «Ласих буквоїдів». Ця кімната нагадала Тесс фойє в «Стаґґер-Інн» із тамтешніми фотографіями рок-бендів.
Під стінним килимком із кишеньками, з котрих стирчали різноманітні циркуляри й бібліотечна кореспонденція, на письмовому столі Норвілл містився «Мак-Про», такий самий комп’ютер, як і в Тесс. Екран був темним, але жевріючий вогник центрального процесора підказав їй, що той перебуває лише в режимі сну. Пальцем у шкіряній рукавичці вона натисла одну з клавіш. Екран прокинувся, тепер вона дивилася на електронний робочий стіл Норвілл. От добре, без усяких марудних паролів.
Тесс клікнула на іконці адресної книжки, відразу прокрутила список до літери «Ч» і знайшла «Червоний яструб. Вантажні автоперевезення». Адреса: Транспорт-плаза №7, Тауншип-роуд,
Свебрідж. Вона прокрутила назад, на літеру «С», де знайшла обох — уже знайомого їй по п’ятничній зустрічі одоробала, і ще незнайомого їй його молодшого брата Лестера. Великий Водій і Малий Водій. Обидва жили на Тауншип-роуд, неподалік від офісу компанії, котру вони, мабуть, успадкували після смерті їхнього батька: Елвін у будинку №23, а Лестер у будинку №101.
