Пан то хоче сина мати,Не спить цілі ночки,Але пані, як на збитки,Вповиває дочки.Що півроку, то й повненька,Що рік, то й дитина…Отак-отак рада б хлопця,А вийде дівчина…П'ятеро вповила пані,Ще надію має;Але дідич за границюЗ горя виїжджає.І говорить своїй пані:«Я хрестом клянуся,Тільки ще буде не хлопець -Я вже не вернуся».Сів на бричку та й поїхав,Півроку минає…Але пані, як на теє ж,Дочку вповиває.Зажурилась, світ немилий,І жити не хоче…«Не побачу, - каже, - більшеСвого пана в очі».Аж приходить якось Мошко,Паню оглядає.«Чи ви, пані, нездорова?» -Дідичку питає.Та і каже своє лихо.«Не журіться, пані,Та лиш мені, - каже, -дайтеКоня, що на стані,А я вже вам пана верну…»Та йому даруєЇде Мошко за границюІ в пейси не дує.Найшов пана, поклонився…«А що?» - пан питає.«А що ж, пане? Дав бог сина!»Мошко відвічає.Дає дідич сто червонихЖидюкові тому.Казав коні заложити,Рушав додому.Приїжджає, привітався.«Де моя дитина»Бере її, розкриває…Аж воно - дівчина!«Ах ти ж, шельмо, псяча віро,Казав - сина маю.Та я тебе обезвічу,Живцем закопаю!..»«Стійте, пане, їдно слово!-Мошко промовляє -Ви дивитесь, що дитинаЩе того не має,Але я дам пейси втяти -Свідок пан і люди,Як через шістнадцять років,І той там не буде!..»Розсміявся пан із лиха.«Що, - каже, - діяти?Коли сина не дождуся,Треба зятя ждати…»
15 апреля
<p><strong>ЗАПОРОЖЦІ У КОРОЛЯ</strong></p>Приїхали запорожці,Короля вітають,Король просить їх сідати,Козаки сідають.Сидять собі. В них жупаниВсе кармазинові,І самі такі храбренні,Вуса прездорові.Задивились на ті вусаЛяхи-мосціпани.«Що б їм, - кажуть, - дати їсти?Даймо їм сметани!»Поставили їм сметани,Їсти припрошають,Але наші запорожціРазом відмовляють:«Славная у вас сметана…Тілько вибачайте,А перше нам, запорожцям,Щільник меду дайте!»Дали й меду запорожцям…Вони як поїли,Так ті вуса прездоровіВгору й завертіли.Тоді й кажуть королеві:«А що, ясний пане!Нехай тепер запорожцямПодають сметани!»<p><strong>ПАН І ІВАН В ДОРОЗІ</strong></p>
