Процес полностью

— А що ви робитимете, якщо право обстоювати мої інтереси й далі залишиться за вами?

Адвокат проковтнув навіть це образливе запитання й відповів:

— Далі посуватимусь у тому, що вже досі робив для вас.

— Я так і знав, — мовив К., — розмовляти довше нема сенсу.

— А я спробую ще раз, — провадив далі адвокат, немов те, що роздратувало К., стосувалось не К., а його. — Ме­ні, наприклад, здається, що ви дійшли до хибної оцін­ки не тільки моєї юридичної допомоги, а й своєї поведін­ки внаслідок того, що до вас, дарма що ви звинува­чений, ставились дуже добре, чи, коли висловлюватись точ­ніше, недбало, начебто недбало. Але й таке ставлення мало свою причину: інколи краще, дарма що ти в кайданах, поводитись як вільний. Але я все ж хочу показати вам, як ставились до решти звинувачених, тоді, можливо, вам пощастить узяти собі якусь науку. Я от зараз запрошу Блока, відімкніть двері і сядьте отут біля тум­бочки!

— З радістю, — погодився К. і зробив, як казав адвокат: К. завжди був ладен учитися. Аби про всяк випадок убезпечитись, він запитав іще раз: — Але ви зрозуміли, що я відмовляюсь від вашої допомоги?

— Так, — кивнув адвокат, — але ви, може, ще сьогодні зміните свою думку. — І він знову ліг, натягнув перину до самого підборіддя й повернувся до стіни. А тоді подзвонив.

Лені зайшла майже водночас із дзвінком і швидким поглядом намагалась дізнатися, що сталось; оскільки К. тихо сидів біля адвокатового ліжка, вона, здається, заспокоїлась. Усміхнувшись, кивнула йому головою, він незворушно дививсь на неї.

— Приведи Блока, — звелів їй адвокат. Замість вести Лені підійшла до дверей, гукнула: «Блоку! До адвоката!» — і прошмигнула, скориставшись тим, що адвокат лежав обличчям до стіни і нічим не переймався, до К., ставши позаду його стільця. Тепер вона заважала К., бо перехилилась через спинку і руками, проте дуже ніжно та обереж­но, гладила йому волосся та щоки. Зрештою К. спробував пере­шкодити Лені і схопив її за одну руку, дівчина шарпнулась кілька разів, але марно.

Тим часом Блок, ураз прибігши на крик, стояв перед дверима і немов міркував, чи треба йому заходити. Він підняв брови й схилив голову, наче слухаючи, чи не повторять наказ зайти до адвоката. К. міг би заохотити його, але вирішив остаточно розірвати не тільки з адвокатом, а й з усіма, хто був у цій квартирі, і через те й не ворухнув­ся. Лені також мовчала. Блок побачив, що його принаймні не виганяють, і навшпиньки, з напруженим обличчям, судомно зчепивши руки за спиною, зайшов до кімнати. Він навіть не зачинив за собою двері: ану ж раптом доведеться відступати? К. і не дививсь на нього, а знай поглядав на пишну перину, під якою годі було добачити адвоката, що присунувся до самої стіни. Аж тут почувся його голос.

— Блок тут? — запитав він. Це запитання наче вдарило Блока, що вже трохи підступив до адвоката, спершу в груди, а потім у плечі, він заточився, а тоді, низько схилившись, заціпенів і мовив:

— До ваших послуг.

— Чого ти хочеш? — запитав адвокат. — Ти тут непроханий.

— Хіба мене не кликали? — озвався Блок, запитуючи більше себе, ніж адвоката, підняв руки, немов боронячись, і був уже ладен пуститись навтьоки.

— Тебе кликали, — мовив адвокат, — але ти однаково непроханий. — А після паузи додав: — Ти тут завжди непроханий. — Відколи адвокат заговорив, Блок уже не дививсь на ліжко, а втупився очима в куток і тільки слухав, вигляд промовця, здавалося, засліплює його і йому несила підняти очі. Але навіть слухати було важко, бо адвокат говорив до стіни, і то дуже тихо та швидко.

— Ви хочете, щоб я пішов? — запитав Блок.

— Оскільки ти вже тут, — зласкавився адвокат, — залишайся! — Здавалося, неначе адвокат не задовольнив бажання Блока, а погрожує йому, скажімо, різками, бо тепер Блок затремтів усім тілом. — Учора, — провадив далі адвокат, — я був у третього судді, свого приятеля, і мало-помалу спрямував розмову на тебе. Хочеш почути, що він сказав?

— Благаю вас! — попросив Блок, та що адвокат не відповів, знову повторив своє прохання й зігнувся, мов наміряючись стати навколішки. Тут не витримав К.

— Що ти робиш? — закричав він. Лені намагалась не дати йому крикнути, і К. схопив її другу руку. Руки Лені були в його долонях, і хоч не кохання спонукало К. цупко тримати їх, Лені часто зітхала й намагалася вивільнитись. А Блока за крик К. покарали, бо адвокат запитав його:

— Хто твій адвокат?

— Ви.

— А крім мене? — запитав адвокат.

— Крім вас, нікого, — відповів Блок.

— Тоді нікого більше й не слухай, — дорікнув йому адвокат. Блок цілковито схвалив ці слова, бо міряв К. лихим поглядом і енергійно трусив головою в його бік. Як би ті жести перекласти словом, пролунала б брутальна лайка. І це з такими людьми К. намірявся приязно поговорити про свою справу!

— Я більше тобі не заважатиму, — пообіцяв К., відхилившись на бильце. — Ставай навколішки або плазуй на чотирьох, — роби собі що завгодно. — Але Блок мав іще гідність, принаймні супроти К., бо, вимахуючи кулаками, підступив до нього й закричав так голосно, як тільки міг наважитись під носом у адвоката: