Псалом 44 полностью

Відчула тільки різке муляння цокулів. І це було все. Але відчуття, — а воно прийшло відразу після того, як опинилася на твердій поверхні, — що по такому довгому часі кожен крок вона робить за своєю власного волею, без наказу і нагляду (попри страх і невидиму зброю), сповнило її такою легкістю, що більше не відчувала ні важких цокулів, ні ваги своїх кроків. Навіть страху майже не відчувала. Чи принаймні не такого страху, як досі: страху перед подіями, що коловоротять нею без крихти її участі. Це той страх, подумала вона, який відчувають чоловіки. І Жана, звісно. Вона це називає активний страх. Це щось зовсім інше. Принаймні один важіль подій у твоїх руках.

Лежали, притулившись до ледь-ледь розм’яклої вологої землі. Дитя лежало між ними, і в її голові промайнула думка, що воно й не відає нічого зі всього того, що діється довкола них і в них; воно лише відчуває вологу і студенисту пляму в тому місці, що ледь стримить зі шмаття і де є носик, мабуть, трохи почервонілий і зарум’янений від морозу, і ще: солодко-нудотний і густий, клейкий смак теплого молока у своєму ротику, і якесь неясне та невиразне погойдування. Тоді вона відчуває на вустах і на обличчі тверду зрошену землю і її крихкий смак, і майже невловимий, але густий запах землі, який майже не вловлює орган нюху, лише відчувають язик та утроба: хрустить на піднебінні та скреготить під зубами, а пори шкіри вбирають у себе, а тоді починає текти в крові, яка стає від цього густою і міцною, мов від вина. Але вона не думала про це; то були лише темні, інстинктивні відчуття утроби, коли вона лягла і відчула на вустах смак землі.

Водночас відчула на собі Жанину руку і її ледь чутний шепіт: «Вважай, щоб дитина не заплакала», — і далі: як Жана вовтузиться, і ворушиться, і хекає. Тоді вона притискає до себе дитину і рушає за Жаниним диханням, повзе на колінах (як самки деяких тварин носять своїх дитинчат, коли ті в небезпеці), схиливши голову і відштовхуючись лівою рукою від землі. Час від часу здіймає голову, немов нюхає і немов досліджує темний простір, що стелиться перед нею. Відчуває над своїм чолом невидимий простір неба і широту вільної свіжої ночі. Не хотіла бачити, що діється в неї за спиною, там, де має бути рефлектор. Рухалася крізь темряву вперед, повзла за Жаною, немов підіймалася до невидимого небокраю. Немов із самісінької землі й повітря черпала кров і соки. Тоді раптом зрозуміла, що вони дісталися дроту. Жана, мов та кішка, швидко звилася, і вона зрозуміла: Жана по той бік; тоді передала дитину і подумала Ян, Яна я врятувала. Потім зрозуміла, що Жана поклала дитину на землю і підіймає дріт, щоб зробити прохід для неї. Але тоді, ще до того як встигла подумати Важливо, що Ян за дротом, вона з жахом подумала, що буде, якщо дитя зараз заплаче і їх викаже. Тоді дитина почала плакати, а вона щойно пролізла під дротом і здатна була лише подумати Це найважча мить для смерті, й осяяло їх світло рефлектора, і вона кинулася на дитину і притиснулася до неї; ледь чула HALT! HALT! що звився, мов голос самої смерті, лежала напівмертва, очікуючи однією, ще ледь живою частиною свідомості, кулю, що влучить їй у спину, водночас у її розмисел вдерлася думка, народжена у самісінькій утробі; задушити дитину. Ця думка вшпинилася в неї, обпекла їй чоло, а потім згасла на кінчиках пальців ще до того, як вони скорчилися і затисли рот дитині. Лиш коли Жана струсонула її, вона зрозуміла ТІКАЙ! ТІКАЙ! — і майже одночасно в її свідомість прорвалося оте неясне і, на перший погляд, зовсім незначне і порожнє речення, що долинало з віддалі, більшої, ніж та, з якої їй Жана казала ACH! SIE KOMMEN WIEDER PLUNDERN! LOS! LOS! SIE KOMMEN WIEDER PLUNDERN! — а потім відразу, вже зблизька, і Жанин шепіт, який раптом надав усьому сенс МИ ВРЯТОВАНІ, і відчула, як Жанина рука притискає її руку, і зрозуміла: Жана відчуває, що вона бореться з думкою задушити дитину, і до неї ще не дійшло, що вони врятовані, — це вона зрозуміє згодом: коли почувся плач дитини, німці подумали, що вони з ближніх сіл (звідки ж бо в них дитина), хочуть щось вкрасти зі складу (бо відколи прийшли союзники, військо, що відступало, спустошило за собою все, тож голод і зима пригасли, і жінки почали грабувати і відбирати все, до чого тільки діставалися, щоб прогодувати себе та дітей, чиї батьки воюють по всьому світу або ж лежать у братських могилах десь на Уралі чи на Волзі, в Ель-Аламейні, на Балтиці чи Тихому океані…). Але дитина раптом перестала плаката. Раптово, як і почала. Чула тільки Жанине дихання поруч з собою і відчула потиск її руки. Далеке, глухе бахкання гармат. І завивання якогось собаки в нетрях ночі.