Зі свічкою у руках вона вийшла з його кімнати й опинилася в коридорі. Там вона раптово зупинилась. Її погляд застиг на обличчі, яке теж дивилося на неї. У пітьмі, де лише маленький вогник свічки освітлював коридор, портрет видавався таким навдивовижу реальним, що вона не могла поворухнутися, здивована неочікувано знайомими рисами цього обличчя. Вона побачила чоловіка з густою гривою волосся й темними очима, у яких відображався живий розум. Здавалося, він прагнув залучити її до дебатів, поглядаючи зі свого місця на полотні. Вона підійшла ближче, щоб роздивитися кожну тінь, кожен вигин цього обличчя. Була така зачарована зображенням, що не почула наближення кроків, доки вони не пролунали за метр від неї. Скрип зовсім поруч змусив її обернутися і так налякав, що Роза мало не випустила з рук свічку.
— Міс Конноллі, — сказав доктор Гренвілл, несхвально дивлячись на неї, — чи можу я поцікавитись, чому ви блукаєте будинком о такій годині?
Вона почула нотку підозри у його голосі і почервоніла. Роза здогадалася, що він подумав найгірше. Про ірландців завжди думають найгірше.
— Це був містер Лекевей, сер.
— Що з моїм племінником?
— Він спустився до кухні. Я помітила, що він не надто впевнено тримається на ногах, тож допомогла йому повернутися до ліжка, — вона показала на двері кімнати Чарльза, які залишила прочиненими.
Доктор Гренвілл зазирнув до кімнати племінника, який розвалився, не накриваючись, на ліжку і гучно хропів.
— Вибачте, сер, — сказала Роза, — я б не піднялася сюди, якби він не...
— Ні, це я маю вибачатися, — він зітхнув. — Це був дуже виснажливий день, і я втомлений. Добраніч!
Він повернувся.
— Сер, — покликала Роза, — чи є якісь новини про Норріса?
Він зупинився. Неохоче обернувся і подивився на неї.
— Боюся, що ми маємо мало приводів радіти. Докази вбивчі.
— Докази підкинуто.
— Це має встановити суд. Але у суді невинність визначатимуть незнайомці, які нічого про нього не знають. Вони знають лише те, що прочитали в газетах чи почули в тавернах. Що Норріс Маршалл жив поблизу всіх чотирьох убивств. Що його знайшли біля тіла Мері Робінсон. Що вирізане обличчя Ебена Тейта знайдено у його кімнаті. Що він такий самий вправний анатом, як і м’ясник. Кожна з цих речей окремо може бути оскаржена. Але коли їх усі представлять суду, його провина видасться беззаперечною.
Роза подивилась на нього із відчаєм.
— То ми ніяк не зможемо його виправдати?
— Боюся, що люди йшли на шибеницю і за менше.
У безрозсудстві вона міцно стиснула його рукав.
— Я не зможу дивитися, як його вішають!
— Міс Конноллі, не втрачайте надію. Можливо, є спосіб врятувати його, — він узяв її руку і, тримаючи, подивився їй просто в очі. — Але мені знадобиться ваша допомога.
— Біллі! Я тут, Біллі!
Хлопець розгублено озирнувся, шукаючи тінь того, хто щойно прошепотів ім’я. Чорний пес стрибав коло його ніг. Раптом він збуджено гавкнув і побіг просто до Норріса, який пригнувся за купою діжок. Собака принаймні не очікував від нього неприємностей і змахував хвостом, радий погратися у схованки з людиною, якої навіть не знав.
Тупий Біллі був більш обережний.
— Хто там, Споте? — спитав він, наче був цілковито упевнений в тому, що собака йому відповість.
Норріс вийшов з-поза діжок.
— Це я, Біллі, — сказав він і побачив, що хлопець почав задкувати. — Я не скривджу тебе. Ти ж пам’ятаєш мене, правда?
Хлопець подивився на свого собаку, який тепер цілком безтурботно лизав руку Норріса.
— Ви друг міс Рози, — сказав Біллі.
— Мені потрібно, щоб ти передав їй повідомлення.
— Нічна варта каже, що ви Жнець.
— Це не я. Присягаюся, це не я.
— Вони розшукують вас уздовж ріки.
— Біллі, якщо ти її друг, ти зробиш це для мене.
Хлопець знову поглянув на свого собаку, який усівся біля ніг Норріса і махав хвостом з таким виглядом, наче дослухається до розмови. Хоча Біллі і був йолопом, але він добре знав, що тварині можна довіряти, коли йдеться про людські наміри.
— Я хочу, щоб ти пішов до будинку доктора Гренвілла, — сказав Норріс.
— Великий, на Бікон?
— Так. Переконайся, що вона там. І віддай їй це, — Норріс простягнув йому складений клаптик паперу. — Віддай це їй у руки.
— Що тут написано?
— Просто віддай це їй.
— Тут про кохання?
— Так, — поспіхом відповів Норріс, не в змозі дочекатися, щоб хлопчина скоріше пішов.
— Але це я кохаю її, — заскиглив Біллі, — і збираюся з нею одружитися, — він жбурнув папірець на землю, — я не понесу ваше любовне послання!
Проковтнувши розчарування, Норріс підняв записку.
— Я лише хочу сказати, що вона вільна і може робити зі своїм життям, що захоче, — він уклав папірець назад до руки Біллі. — Віднеси це їй, щоб вона знала. Будь ласка! — І додав: — Вона буде сердитися на тебе, якщо ти цього не зробиш.
Це подіяло. Найбільшим страхом Біллі було викликати невдоволення Рози. Хлопець запхав записку до кишені.
— Я все зроблю заради неї, — сказав він.
— Нікому не кажи, що бачив мене.
— Знаєте, я не телепень, — відповів на це Біллі і пішов у ніч. Собака біг коло його ніг.
