— А ви, сер, мусили б подумати двічі, перш ніж ризикувати своєю бездоганною репутацією, захищаючи вбивцю. Тепер стало цілком очевидно, що ви жорстоко помилялись у тому молодику, як і багато інших, — він підняв скриньку з доказами і додав з нотками задоволення у голосі. — Тільки не я, — він стримано кивнув. — На добраніч, докторе. Не проводжайте.
Вони слухали його кроки, коли Претт ішов коридором, а потім двері зачинились за ним. За мить сестра доктора Гренвілла Елайза ввійшла до вітальні.
— Ця жахлива людина нарешті пішла? — спитала вона.
— Я боюся, усе доволі похмуро для Норріса, — Гренвілл зітхнув і опустився на стілець біля каміна.
— Ти нічого не можеш зробити, щоб допомогти йому? — запитала Елайза.
— Тепер буде замало навіть мого впливу.
— Він розраховує на вас, докторе Гренвілл, — сказала Роза. — Якщо ви та містер Голмс удвох захищатимете його, вони будуть змушені вас послухати.
— Венделл буде свідчити на користь Норріса? — спитала Елайза.
— Він був у його кімнаті. Він знає, що банки там не було. Так само, як і маски, — вона подивилась на Гренвілла. — Це все моя провина. Це все через мене та через Меггі. Люди, які хочуть її отримати, підуть заради цього на все.
— Навіть відправлять невинного чоловіка на шибеницю? — вразилась Елайза.
— Це щонайменше, — Роза рушила до Гренвілла, її руки простягалися до нього, благаючи повірити їй. — Тієї ночі, коли народилася Меггі, у палаті було дві медсестри та лікар. Тепер усі вони мертві, тому що моя сестра відкрила їм таємницю. Вони знали ім’я батька Меггі.
— Ім’я, яке ви ніколи не чули, — сказав Гренвілл.
— Мене не було в палаті. Дитина плакала, тож мені довелося винести її в коридор. Пізніше Аґнес Пул вимагала, щоб я їй віддала Меггі, але я відмовилася, — Роза ковтнула і тихо додала: — 3 того часу на мене полюють.
— То вони хочуть забрати дитину, — сказала Елайза. Вона поглянула на свого брата. — Їй потрібен захист.
Гренвілл кивнув.
— Де вона, міс Конноллі?
— Я сховала її. У надійному місці.
— Вони можуть знайти її, — сказав він.
— Я єдина, хто знає, де вона, — вона подивилась йому в очі і спокійно сказала. — І ніхто не змусить мене про це розповісти.
Він витримав її погляд, зважив.
— Я не маю сумнівів щодо цього. Вам вдавалося захищати її від лиха протягом тривалого часу. Ви краще, ніж будь-хто, знаєте, як треба вчинити, — раптом він підвівся. — Я мушу йти.
— Куди ти збираєшся? — спитала Елайза.
— Є люди, з якими я маю порадитися з цього приводу.
— Ти повернешся до вечері?
— Я не знаю, — він вийшов у коридор і надів пальто.
Роза пішла за ним.
— Докторе Гренвілл, що мені робити? Як я можу допомогти?
— Залишайтесь тут, — він поглянув на свою сестру. — Елайзо, подбай про дівчину. Доки вона під нашим дахом, їй нічого не загрожує. — Він вийшов надвір, і крижаний порив вітру увірвався досередини, обпікши очі Рози. Вона змахнула раптові сльози.
— Вам немає куди піти, чи не так?
Роза повернулася до Елайзи.
— Ні, мем.
— Місіс Фьорбуш може приготувати для вас постіль на кухні, — Елайза пильно подивилася на залатану сукню Рози. — І, звісно, змінний одяг.
— Дякую, — Роза прочистила горло. — Дякую вам за все!
— Ви маєте дякувати моєму братові, — сказала Елайза, — а я лише сподіваюсь, що ця справа не занапастить його.
Це був найвеличніший будинок з усіх, де Розі доводилося бувати, і, безсумнівно, найшляхетніший з тих, де їй доводилося спати. Кухня була теплою, вугілля у вогнищі ще палало і зігрівало усе довкола. Її ковдра була з важкої вовни, не те, що її потертий плащ, у який вона загорталася так багато холодних ночей. Стара ганчірка, яка смерділа усіма прибутковими будинками, усіма купами соломи, де вона увесь цей час спала.
Жвава та діяльна економка місіс Фьорбуш наполягала на тому, що той плащ разом з іншим одягом Рози потрібно кинути у вогнище. Щодо самої дівчини, то місіс Фьорбуш наказала принести мила і багато гарячої води, бо доктор Гренвілл стверджував, що чиста домівка — це здорова домівка. Тож тепер, помита і вдягнена у свіжу сукню, Роза лежала у незвичному затишку на ліжечку біля вогнища. Вона знала, що Меггі теж у теплі та в безпеці цієї ночі.
Але як щодо Норріса? Де він спав цієї ночі? Він змерз і голодний? Чому вона не чула жодних новин?
Хоча вечеря давно вже минула, доктор Гренвілл усе ще не повернувся. Роза чекала весь вечір, прислуховуючись до будь-якого шуму, але так і не почула ані його голосу, ані його кроків.
— Така вже у нього професія, дівчино, — сказала місіс Фьорбуш. — Лікарям годі розраховувати на роботу за графіком. Пацієнти завжди витягують його з дому серед ночі, а інколи він не приходить до світанку.
Усі мешканці будинку вже давно спочивали, а доктора Гренвілла ще не було. Лише Роза лежала і не спала. Вугілля у вогнищі вже втратило жар і перетворилося на попіл. Крізь вікно кухні вона бачила дерево, що вимальовувалося у місячному світлі, й чула, як гілки хитаються від вітру.
А тепер вона почула щось іще: кроки скрипіли на сходах для прислуги.
