Сад кісток полностью

— Він належав видатній людині, — сказала вона тихо, — і згорів, коли тобі було лише два роки. Можливо, колись, коли ти подорослішаєш, я розповім тобі про це. Про те, що ця людина для нас зробила, — Роза глибоко вдихнула і подивилась на струмок. — Так, це чудове місце для будинку. Запам’ятай його, — вона взяла дівчинку за руку, — ходім. Кухар чекає на нас до сніданку.

Вони пішли, тітка та її племінниця. Їхні спідниці шелестіли по високій траві, вони разом здіймалися схилом, доки не зайшли за гребінь. Лише золотисто— каштанове волосся Рози зблискувало над травою, що коливалась.

Джулія прокинулася зі сльозами на очах. Це був мій сад. Роза та Меггі йшли моїм садом.

Вона підвелася з ліжка і підійшла до вікна, де побачила рожеве сяйво світанку. Нарешті всі хмари розсіялися, і сьогодні вона вперше побачила світанок над Пенобскотською затокою. Вона була дуже рада, що залишалась тут достатньо довго, щоб побачити це.

Джулія намагалася поводитись тихо і не розбудити Генрі. Навшпиньки спустилася на кухню, щоб приготувати каву. Уже збиралася відкрити кран, щоб набрати води у графин, коли почула чіткий звук шуршання паперу в сусідній кімнаті. Вона поставила графин і крадькома зазирнула до бібліотеки.

Генрі розвалився на стільці біля столу, його голова схилилася, купа паперів була розкидана перед ним.

Налякана, вона підбігла до нього, передбачаючи найгірше. Але коли вона стисла його плече, він розпрямився і поглянув на неї.

— Я знайшов його, — сказав Генрі.

Її погляд упав на рукописні сторінки, які лежали на столі перед ним, і вона побачила три знайомі ініціали: О. В. Г.

— Ще один лист!

— Я думаю, що він може виявитись останнім, Джуліє.

— Але це чудово! — вигукнула вона. І лише після цього помітила, який він був блідий і як трусились його руки. — Що сталося?

Він простягнув їй листа.

— Прочитайте його.

Ця жахлива річ за два дні просякла віскі, і Роза не одразу зрозуміла, що було в банці. Усе, що вона побачила, був плаский шматок сирого м'яса, занурений у рідину кольору чаю. Містер Претт повернув банку і підніс її до обличчя Рози, змушуючи дівчину роздивитися ближче.

— Ви знаєте, хто це? — спитав він.

Вона зазирнула у банку, де річ, що плавала у бридкій суміші алкоголю та старої крові, раптом наблизилась до скла, яке збільшило кожну деталь. Роза з жахом відсахнулася.

— Це обличчя вам має бути відомим, міс Конноллі, — сказав Претт, — воно було зняте з тіла, яке знайшли позаминулої ночі в одному з провулків у Вест-Енді. На тілі був вирізаний знак хреста. Тіло належало вашому своякові, містерові Ебену Тейту, — він поставив банку на стіл доктора Гренвілла.

Роза повернулася до Гренвілла, який був так само приголомшеним цим доказом у своїй вітальні.

— Цієї банки ніколи не було в кімнаті Норріса, — сказала Роза. — Він би не попрохав мене прийти сюди, якби не був упевнений у вас, докторе Гренвілл. Тепер ви маєте бути впевненими у ньому.

Претт відреагував на це спокійною посмішкою.

— Я вважаю цілком очевидним, докторе, що ваш студент містер Маршалл уводив вас в оману. Він і є Вестендський Жнець. І лише питання часу, коли його буде заарештовано.

— Це якщо він не потонув, — зауважив Гренвілл.

— О, ми знаємо, що він ще живий. Цього ранку біля доків ми знайшли сліди на мулі, що виходять з води. Ми знайдемо його, і правосуддя здійсниться. Нам не потрібні інші докази, окрім цієї банки.

— Усе, що ви маєте, це екземпляр у банці з віскі.

— І маска з плямами крові. Біла маска. Така, як описували певні свідки, — Претт подивився на Розу.

Вона сказала:

— Він невинний. Це можу засвідчити...

— Засвідчити що, міс Конноллі? — Претт зневажливо фиркнув.

— Ви підкинули цю банку до його кімнати.

Претт наблизився до неї з виглядом такої люті, що вона відсахнулася.

— Ти маленька хвойда!

— Містере Претт! — обурився Гренвілл.

Але погляд вартового був прикутий до Рози.

— Ти гадаєш, що твої свідчення чогось варті? Я чудово знаю, що ти співмешкала з Норрісом Маршаллом. Що він навіть повіз знайомити свою повію зі старим— добрим татусем на Різдво. Ти не лише лежала під ним, ти ще й брешеш на його користь. Він убив Ебена Тейта на твоє прохання? Він допоміг тобі позбутися надокучливого свояка? — він повернув банку до обтягнутої тканиною скриньки для доказів. — О, так! Суд присяжних, звісно, повірить твоїм свідченням.

Роза повернулась до Гренвілла:

— Банки не було в його кімнаті. Я присягаюся!

— Хто санкціонував обшук кімнати містера Маршалла? — спитав Гренвілл. — Чому Нічна варта взагалі вирішила її обшукати?

На якусь мить Претт розгубився.

— Я лише виконував свій обов’язок. Коли надійшло повідомлення...

— Яке повідомлення?

— Лист, який сповіщав Нічну варту, що ми можемо знайти певні цікаві речі у його кімнаті.

— Лист від кого?

— Я не маю права розголошувати.

Гренвілл із розумінням посміхнувся:

— Анонім!

— Ми знайшли докази, чи не так?

— Ви ставите людське життя проти цього слоїка? Проти цієї маски?