— Ми не будемо робити повний розтин. Зосередимося лише на патології цієї окремої хвороби. Ви працювали з трупами весь тиждень, тож тепер добре знаєте, як це робиться.
Едвард прошепотів:
— Даю йому десять секунд на те, щоб завалитися на підлогу.
— Тихіше! — вигукнув Венделл.
Чарльз підійшов до тіла. Навіть зі свого місця Норріс побачив, як тремтіли його руки.
— Живіт, — підказав С’ювол, — розріжте його.
Чарльз притиснув скальпель до шкіри. Уся аудиторія затамувала подих, коли він забарився. Скривившись, він провів скальпелем уздовж живота, але розріз був таким тонким, що навіть не розділив шкіру.
— Треба бути сміливішим, — сказав С’ювол.
— Я... я боюся пошкодити щось важливе.
— Ви навіть не дісталися підшкірного жиру. Ріжте глибше.
Чарльз почекав у спробі вгамувати нерви. І знову провів скальпелем. І знову надто слабко та нерівно. Більша частина черевної стінки залишилася неушкодженою.
— Ви поріжете її на смужки, перш ніж дістанетесь порожнини, — сказав С’ювол.
— Я не хочу розрізати кишечник.
— Дивіться, ви вже прорізали її тут, вище пупа. Устроміть туди палець і контролюйте розрізання.
Хоча у приміщенні було не жарко, Чарльз підніс рукав до лоба і стер з нього піт. Потім, використовуючи одну руку, щоб натягнути черевну стінку, він полоснув скальпелем утретє. Рожеві петлі вислизнули назовні, ляпаючи кров’ю на сцену. Він продовжував різати і зробив такий широкий розріз, що кишечник висипався. Гнильний сморід, який вирвався з порожнини, змусив його з огидою відвернути бліде обличчя.
— Уважніше! Ви зачепили кишечник! — гаркнув С’ювол.
Чарльз відступив, а скальпель випав з руки і важко стукнув по сцені.
— Я порізався, — завив він, — мій палець!
С’ювол роздратовано зітхнув.
— О боже! Годі, повертайтеся на своє місце. Я сам завершу показ.
Почервонівши від сорому, Чарльз зісковзнув зі сцени і повернувся на свій стілець коло Норріса.
— Як ти, Чарлі? — прошепотів Венделл.
— Це була катастрофа.
Ззаду на його плече опустилася рука.
— Подивись на це з іншого боку, — сказав Венделл. — Цього разу ти не знепритомнів.
— Містере Кінгстон, — проревів доктор С’ювол зі сцени, — чи не бажаєте ви поділитися своїми коментарями з усіма?
— Ні, сер.
— Тоді слухайте уважно. Ця молода жінка люб’язно запропонувала своє тіло для користі майбутніх поколінь. Найменше, що ви можете для неї зробити, — це ставитися з повагою і підтримувати тишу, — доктор С’ювол повернувся до тіла, чиє черево тепер зяяло розрізом. — Тут ви бачите відкриту очеревинну мембрану, її вигляд цілком ненормальний. Вона бліда. У здорового молодого солдата, який швидко загинув у битві, мембрани яскраві та сяючі. Але у випадках пологової лихоманки очеревина зазнає нестачі блиску, у ній утворюються кишені блідої та густої рідини, достатньо гидко смердючої для того, щоб вивернути шлунки найбільш загартованих анатомів. Я бачив животи, де органи тонули в цьому гної, а кишечник мав численні ділянки крововиливів. Ми не можемо пояснити причину цих змін. Окрім того, що казав доктор Крауч, є ще безліч теорій щодо виникнення пологової лихоманки. Чи пов'язана вона з бешиховим запаленням, чи з висипним тифом? Чи це випадковість, чи зла гра долі, як стверджує доктор Мейгс з Філадельфії? Я просто анатом. Я здатен показати вам лише те, що можу відкрити за допомогою скальпеля. Пропонуючи свої тлінні останки для вивчення, ця жінка принесла безцінний дар знання кожному з вас.
«Навряд чи це дар», — подумав Норріс. Доктор С’ювол завжди співає хвалу тим, хто мав нещастя потрапити на його стіл. Він проголошує їх щедрими та шляхетними, наче вони залюбки пропонували себе для публічного розтину і потрошіння. Але ця жінка не була добровольцем, її було прийнято до благодійної лікарні, її тіло не прийшли забирати друзі чи родичі. Прославляння доктора С’ювола не потрібні були їй за життя і майже напевне налякали б її.
Доктор С’ювол розрізав грудину і витяг легені, щоб аудиторія могла їх роздивитися. Лише кілька днів тому таке каліцтво тіла ще шокувало групу студентів-медиків. Тепер ті самі люди сиділи тихо і незворушно. Ніхто не відвертався, не опускав голови. Вони вже все це бачили у кімнаті розтинів. Вони вже знали цей запах, цю унікальну суміш гниття та карболової кислоти. І кожен уже тримав скальпель у своїх руках.
Подивившись на своїх товаришів, Норріс побачив різноманітні вирази облич — від нудьги до напруженої концентрації. Лише кілька тижнів вивчення медицини зробили їх хребти жорсткішими, а шлунки — міцнішими. Тепер вони могли без огиди спостерігати за С’юволом, який витягував серце та відокремлював легені від тіла.
«Ми придушили в собі відчуття страху», — подумав Норріс. Це був перший крок, такий необхідний для їхнього навчання.
Але найважче було попереду.
