Сад кісток полностью

Косоокий Джек помітив його раннього вечора. Матрос сидів за столом сам, розмовляв ні з ким, його погляд був прикутий до рому, який Фанні поставила перед ним. Він мав грошей лише на три чарки. Коли прикінчив останню, поліз до кишені, бо бачив, що Фанні стояла в очікуванні, але замість грошей витягнув порожню долоню. Джек бачив, як стиснулись губи його жінки, а очі звузилися. Вона не терпіла нахлібників і давно запровадила: якщо чоловік займає місце за її столом і насолоджується слабким теплом її вогнища, він мусить продовжувати накачуватися ромом. Або ти платиш за наступну чарку, або забираєшся геть. Навіть незважаючи на те, що «Чорний лонжерон» був більш ніж наполовину порожній цього вечора, Фанні не збиралася робити винятків. Ані для постійних клієнтів, ані для випадкових зайд. Якщо в них немає готівки, вони не отримують випивку і йдуть собі на холод. Спостерігаючи, як скривлюється обличчя дружини, Джек подумав, що у цьому і була проблема. Ось чому «Чорний лонжерон» був збитковою справою. Піди трохи далі вулицею у ту нову таверну, «Русалку», і ти побачиш усміхнену молоду барменшу і яскраве вогнище, після якого соромно дивитися на скупі вогники у каміні Фанні.

Там завжди повно народу. Велика частка — колишні постійні клієнти Фанні, які втекли з «Чорного лонжерона». Воно і не дивно. Дай обрати між привітною барменшою і похмурою Фанні, і будь-який чоловік при здоровому глузді вирушить до «Русалки».

Джек уже знав, що вона робитиме далі. Спочатку Фанні вимагатиме від нещасного матроса купити ще чарку. А коли він не зможе, вона почне свою промову. Ти вважаєш, що цей стіл безкоштовний? Ти гадаєш, що я дозволю тобі сидіти тут увесь вечір і займати місце платоспроможного клієнта? Так, наче черга платоспроможних клієнтів стоїть і чекає на цей стіл. Я маю сплачувати оренду та рахунки крамарів. Вони не працюють задарма, так само, як і я. Потім її щелепи стиснуться, а міцні руки зігнуться, готові до бійки.

Але перед тим як відкрити рота, вона подивилась на чоловіка. Він, застерігаючи, похитав головою. Дай йому спокій, Фанні.

Якусь мить вона дивилась на Джека. Потім, збагнувши усе, жінка кивнула, пішла за стійку і наповнила чарку ромом. Повернувшись до столу матроса, вона поставила чарку перед ним.

Той не зволікав. Лише кілька ковтків, і ром зник у його горлянці.

Фанні принесла йому ще одну порцію. Вона робила це тихо, не привертаючи уваги до бездонної чарки матроса. Відвідувачі таверни були не з допитливих. У «Лонжероні» кожен переймався лише своїми справами і був зосереджений на власній випивці. Ніхто не рахував, скільки разів Фанні міняла порожню чарку на повну. Усім було байдуже, що чоловік клюнув носом і його голова спочила на руці.

Один за одним, коли їхні кишені спорожніли, відвідувачі, хитаючись, виходили на холод, доки всередині не залишився останній — матрос, що хропів на столі у кутку.

Фанні підійшла до дверей, замкнула їх і, повернувшись, поглянула на Джека.

— Скільки ти йому налила? — спитав він.

— Досить, щоб утопити коня.

Матрос видав гучний потужний храп.

— Він ще живий, — зауважив чоловік.

— То що мені, у горлянку йому заливати?

Вони подивилися на сплячого матроса і побачили, що з його губ звисає довге огидне пасмо слини. Вище потертого комірця куртки його шия була замурзана вугляним пилом. Товста воша, роздута від крові, виповзла зі сплутаного павутиння світлого волосся.

Джек несильно штовхнув його у плече, але чоловік не зважав і продовжував хропіти.

Фанні фиркнула:

— Ти що, гадаєш, вони усі так просто сконають?

— Він молодий. І на вигляд здоровий. Надто здоровий.

— Я щойно задарма налила йому цілу діжку випивки. І назад я її не отримаю.

Джек штовхнув сильніше. Повільно чоловік нахилився набік і важко впав на підлогу. Джек дивився на нього якусь мить, потім нахилився і перекотив його на спину. Прокляття! Він ще дихав.

— Я хочу отримати гроші за свій ром, — наполягала Фанні.

— То ти це і роби.

— Мені бракує сил.

Джек подивився на її руки, товсті та сильні від постійного підіймання підносів і барилець. О, вона була достатньо сильна, щоб задушити людину, це точно! Вона просто не хотіла брати на себе відповідальність.

— Нумо! — вимагала жінка.

— Я не можу залишати слідів на його шиї. Виникнуть питання.

— Їм просто потрібні тіла. Не має значення, де ти їх береш.

— Але ж не чоловік, якого очевидно вбито...

— Боягуз!

— Я просто кажу тобі, що все має видаватися природним.

— То ми зробимо так, щоб усе видавалося природним, — Фанні подивилася на матроса, її очі звузились.

О, ніхто б не хотів, щоб така жінка, як Фанні, дивилася на нього таким поглядом! Джек не був лякливим, але він доволі добре знав Фанні, щоб усвідомлювати: якщо вона щось замислила проти когось, він приречений.

— Чекай тут, — наказала вона.

Наче він кудись збирався йти.