«Боже милосердний, — подумав Норріс, — чи існує такий скандал, про який ці дівчата не чули? Чи якийсь прихований погляд, який вони б не помітили?»
Що б вони сказали про те, що Роза Конноллі спала у його кімнаті?
Невдовзі, коли преподобний Ченнінг нарешті завершив свою проповідь, Норріс відчайдушно прагнув утекти від сестер, але вони вперто продовжили сидіти на місцях, стримуючи його, навіть коли парафіяни почали рухатися до виходу.
— О, ми ще не можемо піти, — сказала Кітті і смикнула його назад на лаву, коли він намагався підвестися, — звідси все набагато краще видно.
— Що видно? — спитав він роздратовано.
— Як Рейчел буквально вішається на Чарльза.
— Вона переслідує його з червня. Пам’ятаєш пікніку Вестоні? У сільському маєтку його дядечка. Чарлі просто втік до саду, щоб сховатися від неї.
— Чому вони все ще сидять? Гадаєш, Чарлі ще не втомився від неї?
— Можливо, він не хоче тікати, Гвен. Можливо, вона справді зачепила його? Як гадаєш, чи не тому він не приїхав до нас у березні? Вона вже тримає його у своїх пазурах!
— О, вони підводяться. Подивись, як її рука охоплює його... — Кітті не договорила. — Що це з ним відбувається?
Чарльз хитнувся від свого місця до проходу і схопився за спинку лави. Якусь мить він розгойдувався на ногах. Потім ноги перестали тримати його, і Чарльз повільно опустився на підлогу.
Сестри Веллівер одночасно відкрили роти і підхопилися з лави. Унизу панував безлад, парафіяни з’юрмилися довкола Чарльза.
— Дайте пройти! — крикнув Венделл.
Кітті перебільшено схлипнула і притиснула руку до рота.
— Сподіваюся, з ним нічого серйозного.
Невдовзі Норріс збіг униз сходами і проклав собі шлях крізь натовп. Венделл та Едвард уже схилилися над їхнім другом.
— Я у порядку, — бурмотів Чарльз, — справді, усе добре.
— З твого вигляду не скажеш, що добре, Чарлі, — сказав Венделл. — Ми послали за твоїм дядечком.
— Немає необхідності казати йому про це.
— Ти білий, наче простирадло. Лежи спокійно.
Чарльз простогнав.
— О боже, я ніколи цього не переживу.
Норріс раптом подивився на пов’язку, накладену на ліву руку Чарльза. Кінчики пальців, які виглядали з-під неї, були червоні й набряклі. Він став навколішки і потягнув за бинт.
Чарльз закричав і спробував забрати руку.
— Не чіпай її, — благав він.
— Чарлі, — тихо вимовив Норріс, — я мушу подивитися. Ти знаєш, що це необхідно.
Повільно він розмотав бинт. Коли під ним відкрилася чорна плоть, Норріс із жахом підскочив на п’яти. Він подивився на Венделла, який нічого не сказав, лише похитав головою.
— Ми мусимо відвезти тебе додому, Марлі, — сказав Норріс. — Твій дядечко дасть цьому раду.
— Минуло кілька днів з того часу, як він порізався на анатомічному показі, — сказав Венделл. — Він знав, що йому стає гірше. Чому, дідько, він нікому про це не сказав? Принаймні своєму дядечкові?
— І тим самим визнав би, якій він незграбний і некомпетентний? — спитав Едвард.
— Він навіть ніколи не хотів вивчати медицину. Бідолашний Марлі був би цілком щасливим, проводячи весь час тут за написанням своїх коротеньких віршиків, — Венделл стояв біля вікна у вітальні доктора Гренвілла і дивився, як карета, запряжена четвіркою, проїхала повз них. Лише минулого вечора цей будинок дзвенів сміхом і музикою, тепер тут панувала моторошна тиша, яку порушували лише скрип кроків нагорі та тріск багаття у каміні. — Він не мав схильності до медицини, і ми всі це знали. Та чи визнавав це його дядечко?
Норріс подумав, що це було зрозуміло кожному. Не було студента, який би так невміло поводився зі скальпелем, ніхто так погано не був підготовлений до суворих реалій обраної ними професії. Анатомічна лабораторія — це лише частина того, з чим доведеться мати справу лікареві. Попереду чекають набагато гірші випробовування: сморід висипного тифу, пронизливий крик із хірургічного столу. Розтин трупів був дрібницею, мертві не скаржаться. Справжній жах був у живій плоті.
Вони почули стукіт у вхідні двері. Місіс Фьорбуш, економка, стрімко промайнула залою, щоб зустріти відвідувача.
— О, докторе С’ювол! Дякувати богові, ви прибули! Місіс Лекевей шаленіє, а доктор Гренвілл уже двічі пускав йому кров, але гарячка не спадає, і він прагне почути вашу думку.
— Я не впевнений, що мої уміння вже потрібні.
— Можливо, ви зміните свою думку, коли побачите його руку.
Норріс помітив доктора С'ювола, коли той пройшов повз дверний проріз вітальні з валізою інструментів у руці, а потім почув його важкі кроки, коли той підіймався сходами на другий поверх.
Місіс Фьорбуш поспішала за доктором, коли Венделл гукнув її:
— Як Чарльз?
Місіс Фьорбуш подивилася на них крізь дверний проріз і замість відповіді похитала головою.
Едвард пробурмотів:
— Це починає видаватися дуже поганим.
Згори долинули чоловічі голоси та ридання місіс Лекевей. Норріс подумав, що їм краще піти. Вони втрутилися у горе цієї родини. Але обидва його товариші й не поворухнулись у бік дверей. Навіть коли насунулися сутінки, а покоївка принесла їм нову порцію чаю, нову тарілку пирогів.
Венделл не торкнувся жодного. Він відкинувся у кріслі й напружено дивився на вогнище.
