Принижений Норріс стиснув міцніше. Це був неслушний час для ніжностей. Приглушений криками Чарльза, він тиснув безжально, його пальці уп’ялися в шкіру, наче пазурі.
С’ювол відклав свій ампутаційний ніж і взяв більше лезо, щоб розділити м'язи. З жорстокою спритністю м'ясника зробив кілька глибоких розрізів і дістався кістки.
Крики Чарльза перейшли у ридання.
— Мамо! О боже, я помираю!
— Містере Маршалл!
Норріс подивився на ретрактор, який С’ювол установив на рану.
— Тримайте це!
Правицею він продовжував стискати Чарльзову руку. Лівою потягнув ретрактор, відкривши рану. Там, з-під крові та смужок тканини, проблискувала біла кістка.
«Променева кістка», — подумав Норріс, пригадуючи анатомічні зображення з книжки Вістера, яку він так ретельно вивчав. Він пригадав установлений скелет в анатомічній лабораторії. Але той був сухим, мертві кістки так відрізнялися від цієї живої.
Доктор С’ювол узяв пилку.
Коли він пиляв променеву та ліктьову кістки, Норріс відчув, як вібрація передається по руці, яку він тримав. Скрип зубців пилки, тріск уламків.
А ще він чув крики Чарльза.
За кілька секунд це, на щастя, припинилось. Відділена кінцівка опинилась у руках Гренвілла, залишилася лише кукса. Найстрашніша різанина була позаду, попереду лишалася більш тонка робота — перев’язування судин. Норріс спостерігав, благоговіючи перед умінням, з яким С’ювол звільнив променеву, ліктьову та міжкісткові артерії і перев’язав їх шовковими нитками.
— Я сподіваюся, що ви дивилися на все з особливою увагою, джентльмени, — сказав доктор С’ювол, продовжуючи зашивати клапоть шкіри, — тому що одного дня вам треба буде виконати таке саме завдання. І це може виявитися не така проста ампутація, як сьогодні.
Норріс подивився на Чарльза, чиї очі тепер були заплющені. Його крики перейшли у виснажене скиглення.
— Мені важко назвати її простою, сер, — сказав Маршалл тихо.
С’ювол засміявся.
— Це? Це лише передпліччя. Набагато гірше, коли це плече чи стегно. Коли навіть турнікет не можна використати. Утратите контроль над підключичною чи стегновою артерією і будете вражені, скільки крові може втратити людина лише за кілька секунд, — він поводився з голкою як майстерний кравець, зашиваючи тканину людської шкіри, залишивши лише маленьку щілину для дренажного отвору. Завершивши накладати шви, він замотав куксу і подивився на Гренвілла. — Я зробив усе, що зміг, Альдусе.
Гренвілл вдячно кивнув.
— Я б не довірив свого племінника нікому, окрім тебе.
— Будемо сподіватися, що твоя довіра виправдана, — С’ювол кинув свої скривавлені інструменти до миски з водою. — Тепер життя вашого племінника у божих руках.
— Ще можуть виникнути ускладнення, — сказав С’ювол.
Полум’я яскраво виблискувало у каміні вітальні, а Норріс жадібно проковтнув кілька келехів чудового кларета доктора Гренвілла, але, здавалося, не міг позбутися ознобу, який усе ще залишався після того, чому він був очевидцем. Він знову вдягнув своє пальто, тепер на заплямовану сорочку. Подивившись на манжети, які визирали з-під рукавів фрака, побачив бризки крові Чарльза. Венделл та Едвард також видавалися замерзлими. Вони підсунули свої стільці ближче до вогнища, де сидів доктор Гренвілл. Лише доктор С’ювол, здавалося, не помічав холоду. Його обличчя горіло від багатьох келехів кларета, який також сповільнив його рухи і розв’язав язика. Він сидів обличчям до вогнища, його велетенська фігура ледве вміщувалася на стільці, а довгі ноги були простягнуті перед ним.
— Ще багато чого може піти не так, — сказав він, потягнувшись до пляшки, щоб укотре наповнити свій келих. — Наступні дні будуть усе ще небезпечними, — він поставив пляшку і подивився на Гренвілла. — Вона це знає, чи не так?
Вони всі знали, що він говорить про Елайзу. Чули її голос нагорі, коли вона співала колискову своєму синові, який уже спав. З того часу, як С’ювол завершив свою жахливу операцію, вона не покидала кімнати Чарльза. Норріс не мав сумнівів, що вона проведе там усю ніч.
— Вона усвідомлює можливі наслідки. Моя сестра живе серед лікарів усе своє життя. Вона знає, що може статися.
С’ювол зробив ковток і подивився на студентів.
— Я був лише трохи старшим за вас, джентльмени, коли мені довелося робити свою першу ампутацію. Ви мали легке ознайомлення. І спостерігали за нею в ідеальних умовах, у зручній кімнаті з добрим освітленням, з чистою водою та належними інструментами під рукою. Пацієнт був добре підготовлений щедрою дозою морфіну. Нічого схожого у мене не було того дня у Норт-Пойнті.
— Норт-Пойнт? — перепитав Венделл. — Ви брали участь у битві за Балтимор?
