Щоб не стомлюватись, варвари посувалися спроквола, гупаючи ногами по землі. Середина пуніиського війська випнулась, утворюючи вигнуту лінію. Тоді раптом почувся страшенний хряск, немовби зіткнулося два кораблі. Перша лава варварів хутко розімкнулась, і стрільці, сховавшись за нею, взялися метати кулі, стріли, дротики. Тим часом крива лінія карфагенського війська мало-помалу випросталась, а потім почала западати всередину; тоді обидві частини велітів зблизились, як ніжки циркуля. Варвари, вихопившись уперед проти фаланги, попалися в ті лещата; вони йшли на певну загибель. Мато спинив їх; поки два карфагенські фланги посувалися вперед, він вихопив із середини три ряди вояків, які негайно стали на флангах, і його військо подовшало втроє.
Але варвари, що стояли з обох боків, були найслабші, надто з лівого крила,— їхні сагайдаки вже спорожніли; і загін велітів, нарешті підійшовши до них, широко врубався в їхні лави.
Мато відвів їх назад. З правого флангу стояли в нього кампанійці, озброєні сокирами, він кинув їх на ліве крило карфагенців; потім середина рушила на ворога, а з другого краю вояки, що були в безпеці, не підпускали велітів.
Тоді Гамількар поділив свою кінноту на загони, розставив між них гоплітів і пустив їх на найманців.
Вся ота клинувата громада з вершниками спереду ширші боки свої наїжачувала списами. Варвари неспроможні були встояти проти такої сили; тільки грецька піхота мала бронзову зброю; у всіх інших були насаджені на тички ножі, взяті по селах коси, сковані з колісних шин мечі; занадто м'яка залізна зброя згиналася, і поки варвари випростовували її ногами, карфагенці спокійнісінько рубали їх з усіх боків.
Але етруски, сковані одним ланцюгом, стояли на місці; вбиті не могли впасти, вони заважали іншим рухатись уперед; і ця широка бронзова смуга то витягувалась, то стискалася, гнучка, як змія, непохитна, як мур. Варвари спинялися за нею, щоб перешикуватися, перевести дух,— а тоді знову кидалися вперед з уламками зброї в руках.
У багатьох не було вже ніякої зброї, і вони голіруч стрибали на карфагенців, мов собаки, кусаючи їм обличчя. Галли з гордощів поскидали з себе плащі і здаля світили своїми великими білими тілами; щоб нагнати ворогам страху, вони ще більше розпанахували свої рани. Серед пунійських синтагм уже не чути було голосу покликача, що вигукував накази; тепер подавали знаки знаменами, які раз у раз здіймалися над пеленою куряви, і кожен ішов, підхоплений з усіх боків величезним юрмищем.
Гамількар наказав нумідійцям іти вперед. Та назустріч їм кинулись нафури.
Одягнені в широкі чорні плащі, із жмутками волосся на маківці, із щитами з шкіри носорога, вони орудували мечами без держаків, поприв'язуваними до кінців мотузок; їхні верблюди, вкриті настовбурченим пір'ям, кричали протяжно й хрипко. Мечі несхибно влучали в ціль, а тоді рвучко відскакували разом із відтятою частиною тіла. Розлючені тварини чвалом ринули крізь синтагми Декотрі, з перебитими ногами, стрибали, як поранені стргуси.
Пунійська піхота вся валом повалила на варварів і розірвала їхні лави. Металися відірвані один від одного невеличкі загони. Блискуча зброя карфагенців охоплювала їх, мов золотий вінок; всередині його купами вирувала юрба, і сонце, б'ючи туди промінням, сяяло на вістрях мечів білими тремтливими цятками. На рівнині лежали ряди вбитих клінабарців; найманці здирали з них обладунки, зброю, чіпляли на себе і знову кидалися в бій. Карфагенці, введені в оману тими обладунками, часто приєднувалися до варварів. Розгубившись, вони стояли непорушно або тікали назад, і переможні вигуки, долітаючи здаля, здавалося, гнали їх, наче буря уламки корабля. Гамількар був у розпачі; все гинуло через геній Мато і непереможну хоробрість найманців.
Аж раптом здалеку долинуло гримотіння тамбуринів. То сунула юрба дідів, хворих, підлітків і навіть жінок; вони не могли більше терпіти гнітючої тривоги і вирушили з Карфагена; щоб почуватися під захистом якоїсь грізної сили, вони взяли в Гамількара єдиного на цілу Республіку слона з відтятим хоботом.
Тоді карфагенцям здалося, ніби сама батьківщина, покинувши свої мури, прийшла наказати їм, щоб померли за неї. Ще більша лють узяла їх, і нумідійці, пориваючи за собою все військо, ринули на ворога.
Варвари збилися на пагорку серед рівнини. Вони не мали ніякої надії на перемогу, ба навіть на життя; та це вже зосталися найкращі з найманського війська, найхоробріші й найдужчі.
Прибулі з Карфагена люди почали через голови нумідійців шпурляти в них рожни, шпигувальні голки, молоти; і ті, перед ким тремтіли з жаху консули, помирали тепер під ціпками, що їх кидали жінки; пунійська чернь нищила найманців.
