Чоловік із серпом підійшов до Гіскона. Він схопив його за голову й, притиснувши її собі до коліна, почав відтинати; вона впала; бризнули дві широкі цівки крові й вибили в поросі ямку. Підбіг Зарксас і, схопивши голову, легше від леопарда метнувся в напрямі карфагенського табору.
Вибігши на дві третини схилу, він витяг із-за пазухи Гісконову голову, схопив її за бороду, швидко розкрутив у повітрі і так метнув, що вона, окресливши довгу параболу, зникла аж за пунійським валом.
Невдовзі над частоколом підняли два складені навхрест списи — знак, що просять видачі вбитих.
Тоді чотири покликачі, обрані за свої широкі груди, вийшли з великими мідними трубами і проголосили, гукаючи в них, що відтепер поміж карфагенцями і варварами не може бути ні довір'я, ні жалю, ані страху божого, що вони наперед відмовляються від будь-яких переговорів і відпровадять їхніх посланців із відтятими руками.
Зараз же після того Спендіїв загін послали до Гіппо-Заріта по харчі; дістали їх від тірського міста того ж таки вечора. Вояки жадібно допалися до їжі. Підкріпившись, вони похапцем зібрали рештки свого майна та поламану зброю; жінки збилися посередині; і, не турбуючись пораненими, що плакали позад них, квапливою ходою подалися вздовж річки, як зацькована вовча зграя.
Вони йшли на Гіппо-Заріт, щоб захопити його, бо їм потрібне було місто.
Гамількар, бачивши здалеку, як від нього тікають варвари, відчував гордість, а проте і впадав у відчай. От якби була підмога, та напасти на них із свіжими силами! Ще б один такий день — і війні кінець! А зволікати — вони вернуться сильніші, бо до них приєднаються тірські міста; його милосердя до переможених нічого не дало. І він вирішив бути надалі безжалісним.
Того ж вечора відіслав він до Великої ради дромадера, нав'юченого браслетами, що познімав із убитих, і, страшно погрожуючи, наказав прислати йому нове військо.
В Карфагені вже давно вважали, що Гамількар загинув; тож звістка про його перемогу всіх приголомшила, майже налякала. Повернення заїмфа, що про нього повідомлялося якось невиразно, довершувало це чудо. Отже, боги і сила Карфагена, здавалося, належали тепер йому.
Ніхто з його ворогів не насмілювався вже ремствувати на нього або звинувачувати його. Завдяки палкій підтримці одних та боягузтву інших військо з п'яти тисяч вояків було зібрано раніше призначеного терміну.
Воно хутко дісталося до Утіки, щоб підтримати суфета з тилу, тим часом як три тисячі добірних вояків вирушили кораблями, щоб, висівши в Гіппо-Заріті, відкинути назад варварів.
Командування взяв на себе Ганнон; одначе до війська, що йшло на Утіку, він приставив свого помічника Магдасана, а сам, не мавши сили труситися на ношах, став на чолі загону, що плив кораблями. Недуга, роз'ївши йому губи й ніздрі, перекинулась на щоку і проточила там таку велику діру, що за десять кроків було видно горлянку; свідомий своєї бридоти, він, як жінка, накидав собі на голову запинало.
Гіппо-Заріт не зважав на його вимоги, як, зрештою, не зважав і на вимоги варварів; проте щоранку жителі його
спускали найманцям коші з харчами та перепрошували їх, з високих веж гукали про вимоги Республіки, заклинали відійти від міста. Те саме передавали вони знаками і карфагенцям, що стояли на морі.
Ганнон, не зважуючись на штурм, задовольнявся облогою самого порту. Та все-таки він переконав гіппо-заріт-ських суддів упустити до міста три сотні його вояків. А тоді рушив до Виноградного мису і накинув великого круга, щоб оточити варварів, хоча це був захід марний, навіть небезпечний. Із заздрощів він не квапився допомогти суфетові; він затримував його вивідувачів, перешкоджав його планам і гальмував йому всю справу. Кінець кінцем Гамількар написав до Великої ради, щоб відкликали Ганнона, і той вернувся в Карфаген, розлючений підлістю старійшин і суфетовим безумством. Отже, карфагенці, мавши такі великі надії, опинилися ще в скрутнішому становищі; та вони вже намагалися й не говорити про те, і навіть не думати.
Мало було тих невдач, а тут іще довідалися, що сардінські найманці розіп'яли свого ватажка, захопили фортеці й повирізували людей ханаанського племені. А римляни, як на те, погрожували Республіці негайно рушити війною, якщо вона не сплатить тисячі двохсот талантів і не віддасть усієї Сардінії. Вони, уклавши спілку з варварами, надіслали їм плоскодонними суднами борошна та сушеного м'яса. Карфагенці погналися були за суднами і взяли в полон п'ятсот чоловік; а за три дні по тому кораблі, що йшли з Бізацени, везучи Карфагенові харчові припаси, затонули під час бурі. Видно, самі боги стали проти Карфагена.
Під той-таки час гіппо-зарітські городяни, вдаючи тривогу, заманили на міські мури триста Ганнонових вояків, а тоді, зненацька напавши на них ззаду, схопили за ноги й поскидали додолу. Лише кілька зосталося живими, та й ті, втікаючи від погоні, потопилися десь у морі.
