Якщо Червоні Губи виріс у будинку Піта, він, напевно, нерідко проводив час у Залі. Усі діти з цих районів проводили там час, поки він не закрився. І йому, напевно, відомо про стежку, бо скриню було закопано менше ніж за двадцять кроків від того місця, де вона перетинає струмок.
«Але він не знає про записники, — думає Піт. — Поки».
Тобто, якщо він не знайшов їх після останньої розмови по телефону. Якщо ж знайшов, то вже забрав їх. І сам забрався. Добре, якщо він залишив Тіну в живих. А чому б йому її не залишити в живих? Навіщо йому вбивати її, коли він отримає те, що хоче?
«Щоб помститися, — холодно думає Піт. — Щоб покарати мене. Я — злодій, який украв записні книжки, я вдарив його пляшкою і втік з книжкового магазину. Я заслуговую на покарання».
Він підводиться й похитується від запаморочення, яке несподівано наринуло. Коли напад проходить, він перетинає річечку й на протилежному березі знову кидається бігти.
49
Парадні двері будинку 23 на Сикоморовій вулиці розкрито навстіж. Ходжес вискакує з «Мерседеса» ще до того, як Джером його зупиняє остаточно, і вбігає в будинок, одна рука в кишені, стискає Веселого Ляпанця. Він чує веселу музику, яку дуже добре знає через години, згаяні на гру в комп’ютерний солітер.
Він іде на звук і знаходить жінку, яка сидить — валяється — біля столу в закутку, що слугував за кабінет. Половина її обличчя розпухла і залита кров’ю. Вона дивиться на нього, намагаючись сфокусувати погляд.
— Піт, — вимовляє вона. А потім: — Він забрав Тіну.
Ходжес присідає й дбайливо розсовує волосся жінки. Те, що відкривається його погляду, погано, але зовсім не так погано, як могло б бути. Ця жінка виграла в єдиній лотереї, яка справді має значення. Куля пробила борозну завдовжки шість дюймів[132] у шкірі голови і в одному місці навіть оголила череп, але від рани на шкірі вона не помре. Утім, вона втратила багато крові, у неї шок і контузія. Зараз не час ставити їй запитання, але він змушений. Морріс Белламі вийшов на криваву стежку, і Ходжес поки ще знаходиться не на тому її кінці.
— Холлі, виклич швидку.
— Піт… вже викликав, — каже Лінда, й одразу ніби це начаклував її слабкий голос, вони чують сирену. Звук віддалений, але наближається швидко. — До того… як пішов.
— Місіс Сауберс, Піт забрав Тіну? Ви це хочете сказати?
— Ні. Він. Той чоловік.
— У нього були яскраві губи, місіс Сауберс? — запитує Холлі. — У людини, яка забрала Тіну, були дуже яскраві губи?
— Ірландські… губи, — говорить вона. — Але не… рудий. Сивий. Він старий. Я помру?
— Ні, — каже Ходжес. — Допомога вже близько. Але ви повинні допомогти нам. Ви знаєте, куди пішов Пітер?
— Надвір. Крізь хвіртку. Бачила його.
Джером визирає у вікно й бачить розкриту хвіртку.
— Куди вона виходить?
— Там стежка, — утомлено вимовляє Лінда. — Нею діти… ходили в Зал. Раніше, до закриття. Він узяв… Здається, він узяв ключ.
— Піт?
— Так… — Її погляд переміщається на коркову панель із численними ключами. Один із гачків порожній. На наклеєній нижче стрічці написано: «ЗАЛ ВІДПОЧИНКУ, БЕРЕЗОВА ВУЛИЦЯ».
Ходжес приймає рішення.
— Джероме, ти зі мною. Холлі, залишаєшся з місіс Сауберс. Знайди ганчірку, змочи холодною водою і приклади їй до голови. — Він робить вдих. — Але спочатку подзвони в поліцію. Запитай мого старого напарника. Гантлі.
Він очікує почути заперечення, але Холлі тільки киває й дістає телефон.
— Він ще взяв батьківську запальничку, — каже Лінда. Здається, вона трохи отямилася. — Не знаю, навіщо вона йому. І банку «Ронсона».
Джером запитально дивиться на Ходжеса. Той відповідає:
— Це заправка для запальничок.
50
Піт тримається в тіні дерев, так само, як робили Морріс із Тіною, хоча гравці в баскетбол уже розійшлися по домівках, залишивши майданчик порожнім, якщо не брати до уваги кількох ворон, які порпаються в розсипаних картопляних чіпсах. Він бачить маленьку машину, що вмостилася біля навантажувальної платформи, можна сказати, що сховалася там, й одного вигляду виготовленого на замовлення номерного знака достатньо, щоб у Піта розвіялися всі сумніви. Червоні Губи тут. І він не міг провести всередину Тіну крізь двері. Двері виходить на вулицю, яка в цей час має бути досить багатолюдна, до того ж у нього немає ключа.
Піт проходить повз машину, на розі будівлі падає навколішки й обережно визирає. Одне з вікон підвалу відчинено. Трава й бур’яни, які росли перед ним, прибиті до землі. Він чує чоловічий голос. Вони внизу. Як і записники. Питання тільки в тому, чи знайшов їх Червоні Губи, чи ще ні. Піт відхиляється й прихиляється спиною до вигорілих на сонці цеглин, думаючи, як вчинити. «Думай, — наказує він собі. — Ти втягнув Тіну в це, ти й повинен її витягнути, тому
Тільки думати не виходить. У голові у нього суцільний білий шум.
