— За майже сотню сторінок, що не публікувалися, та яке там не публікувалися, невідомих матеріалів Ротстайна? Покупець, імовірно, захоче щонайменше провести комп’ютерний аналіз почерку, для цього є декілька гарних програм, але, якщо справжність підтвердиться… — Він прикинув в умі найменшу суму, яку можна назвати, щоб це не прозвучало безглуздо. — Тисяч п’ятдесят доларів.
Джеймс Гокінс або погодився, або зробив вигляд, що згоден.
— І скільки ви візьмете комісійних?
Дрю ввічливо розсміявся.
— Синку… Джеймсе… Жоден продавець не братиме комісійних за таку угоду. Коли творця — а висловлюючись юридичною мовою, власника — було вбито, і цей матеріал міг бути викрадений. Гроші ми розділимо рівно навпіл.
— Ні. — Хлопчик вимовив це одразу, без коливань. Може, він ще не може похизуватися байкерськими вусами, про які мріє, але в нього, безумовно, є яйця й голова на плечах. — Сімдесят відсотків мені, тридцять вам.
Дрю міг би на це погодитися й заробити за шість записників чверть мільйона, віддавши хлопчиськові сімдесят відсотків від п’ятдесяти штук, але «Джеймс Гокінс» напевно чекає, що він буде торгуватися. Хоча б трохи. Якщо погодитися одразу, хіба це не здасться підозрілим?
— Шістдесят — сорок, це моє остаточна пропозиція. І, зрозуміло, ураховуючи покупця, якого я знайду. Це виходить тридцять тисяч доларів за те, що ти знайшов у якійсь картонній коробці разом зі старими копіями «Щелеп»[61] і «Мостів округу Медисон»[62]. Непогано, я б сказав.
Хлопчик переминався з ноги на ногу, нічого не кажучи, було помітно, що в голові в нього відбувалася боротьба.
Дрю повернувся до усмішки «хоч до рани прикладай».
— Залиш копії мені, приходь за тиждень, і я повідомлю, як просувається. І ще порада: тримайся подалі від Джарретта. Цей тип обдере тебе як липку.
— Я братиму готівкою.
Дрю подумав: «Ми б усі хотіли брати готівкою».
— Ти біжиш попереду паровоза, синку.
Хлопчик прийняв рішення й поклав манільський конверт на захаращений прилавок.
— Добре. Я повернуся.
Дрю подумав: «Не сумніваюся. І, думаю, коли ти повернешся, моє становище буде набагато кращим за твоє, ось тоді й поторгуємося».
Він простягнув руку. Хлопчик потиснув її, дуже швидко, лише для того, щоб не здатися неввічливим. Ніби боявся залишити відбитки пальців. Що він у якомусь сенсі вже зробив. Дрю сидів на своєму місці, поки «Гокінс» не вийшов, потім повалився в офісне крісло (воно покірно застогнало) і вивів зі сплячого режиму свій «Макінтош». Над вхідними дверима були встановлені дві камери спостереження, спрямовані в різні боки Лейсмейкер-лейн. Він простежив, як хлопець звернув на Кроссвей-авеню й зник з очей.
Фіолетовий стікер на корінці книги — ось зачіпка. Він означав, що це бібліотечна книга, а Дрю знав усі бібліотеки в місті. Фіолетовий колір символізував книгу з довідкового відділу бібліотеки на Гарнер-стрит, а книги з довідкового відділу не видаються на руки. Якби хлопець спробував винести її під своїм форменим піджаком, на виході спрацював би детектор, бо фіолетовий стикер це ще й пристрій проти крадіжки. Додати до цього очевидну обізнаність хлопця на книгах, і можна дійти ще одного голмсівського висновку.
Дрю зайшов на веб-сайт бібліотеки на Гарнер-стрит, де була ціла низка закладок: «Літній годинник», «Дітям та підліткам», «Майбутні події», «Серії з кінокласики» і, нарешті, остання, але аж ніяк не менш важлива «Наші співробітники».
Дрю клікнув на цю закладку, і цього вистачило. Над короткими біографіями стояла загальна фотографія співробітників бібліотеки — дванадцять-п’ятнадцять людей на газоні перед бібліотекою. У них за спиною височіла статуя Хореса Гарнера з відкритою книгою в руці. Усі радісно посміхалися, у тому числі і його хлопчина, тільки тут він був без вусів і фальшивих окулярів. Другий ряд, третій ліворуч. Якщо вірити біографії, юний містер Пітер Сауберс був учнем Нортфілдської середньої школи і працював неповний робочий тиждень. Він сподівався отримати ступінь з англійської літератури й вивчити бібліотечну справу.
Дрю продовжив дослідження, керуючись дещо незвичайним прізвищем. Він трохи спітнів, та й чи варто дивуватися? Шість записників уже здавалися йому чимось несуттєвим, лише розпалювали апетит.
10
Вільям повертається з чеком, і Дрю кладе свою «Америкен експрес» у шкіряну теку. По ній точно відмови не буде. Щодо інших двох він не такий упевнений, але «Амекс» він тримає більш-менш чистою, тому користується нею для ділових розрахунків.
