— А мій дід не конспірувався. Навпаки, завжди голосно казав: «Я — ворог народу». Наче пишався. А коли у вісімдесятих міліція ганяла і стригла хіпі, навмисне відпустив довге волосся, аж до плечей. Питав у ментів: «Чого ж ви мене не забираєте?» А їм слабо було його забрати, він був клієнтом КДБ. Пам’ятаю, вся хата була завішана антенами — щоб ловити БіБіСі та Голос Америки. Вони глушили, а він мотав додаткові кола з дроту, щоб краще брало. Приймач старий, ламповий, все чутно. Приходив до нас і розповідав: «Вороги сказали таке і таке». Називав їх ворогами, як і себе. Геть не ховався.
— Ну то у вас. А у нас люди до вісімдесятих у конторі відмічалися. Те, що на сході пробачали, у нас — ніц. Різні реалії.
— Може, й так. Та я не про те. Бачиш, тут в центрі мавпа сидить на троні і ніби спить — це їхній табірний пахан. Всі перед ним на цирлах ходили… Ні, мабуть, трон — це все‑таки алегорія, тут ти правий. А оце, — я вказав пальцем на наступну мавпу, — на скрипці грає, жаль, смичок відламався. Це професор консерваторії, міжнародний лауреат, сидів разом із дідом. На скрипці грав для начальства і для блатних. Отак зберуться і слухають, а він їм — Моцарта з Бетховеном.
Спогади поглинали мене, і на якийсь момент здалося навіть, що це вже я стою біля столу, піднявшись навшпиньки, а дід розповідає, схилившись через моє плече, і пальцем торкається різьблених фігурок. Яким же я був ідіотом, що не записав усе докладно — як, наприклад, звали того скрипаля і що з ними сталося далі. Хоча, з іншого боку, Мирослав правий — кому воно цікаво, окрім мене? Мій дід й справді не академік і навіть не стукав на академіків. А я й без того діда пам’ятаю, його тріснутий після таборів голос та шерехаті руки, що пестять мою шию.
— А оці ззаду? — вирвав мене з ностальгійного виру Мирослав. — Це хто?
За троном пахана стояло дві мавпи — дебела, яка своїми габаритами переважувала трон, і маленька, що визирала з–поза спинки, немовби нашіптуючи щось на вухо авторитету.
— Той, більший — головний кат і убивця. Однією рукою міг задушити людину. А другий — розводило, такий собі сірий кардинал. Бачиш, як коситься на пахана? Думає, як в горло вчепитися.
— То всьо дідо розповідав?
— Так. Дід у мене був філософ.
— Скорше художник. Бо то вже не просто філософське, а майже художнє осмислення дійсності.
— Тобі видніше.
— Ну а ті? — Мирослав указав на решту мавп, що сиділи по кутках.
Колись їх було чотири — у кожному кутку по одній. Але час і необережне поводження призвели до того, що від однієї з мавп лишився тільки уламок ноги. Певно, саме на цій нозі вона стояла чи сиділа колись. Решта ж фігурок збереглися повністю — перша стояла на колінах, схилившись до землі і закривши голову руками, чи то вона молилася, чи то плакала? Друга сиділа, обхопивши ногами миску і жадібно їла щось. Третя — танцювала. Дідові навіть вдалося вирізьбити хустинку у піднятій над головою руці, щоб зміст дії був зрозумілим з першого погляду. Проте кого конкретно зображали ці мавпи, і що саме робила четверта, втрачена, мені згадати не вдалося.
— Знаєш, — я розгублено почухав потилицю. — А про цих я нічого не пам’ятаю. Дід розповідав про кожну, але ти ж розумієш, як воно, в дитинстві. Тоді здається, що все це буде вічно — і дід, і його розповіді. Що ти завжди зможеш перепитати. Тому й не слухаєш. А потім жалієш, що був такий дурний.
— Ну, я тобі скажу, — Мирослав поклав руку мені на плече, — той, хто все‑таки жаліє, не є зовсім пропащий. Мо’, хоч своїм дітям перекаже, що почув був. Бо з таких от родинних історій складається історія країни.
— Напевне… Цікаво, а от ми з тобою… Що ми онукам розповідатимемо?
— Чого це одразу онукам? А дітям?
Я засміявся:
— Дітям ми нічого не розповідаємо. Бо відповідно до Кримінального кодексу термін давності за особливо тяжкі злочини ще не сплив.
Протягом всіх семи місяців у новинних сюжетах простежується однобічна інформація та стверджувальність. Так, частка новин з представленням однієї точки зору складає в середньому 87%, в політичних новинах 82%. У травні однобічні політичні новини коливаються від 97% - УТ-1 до 57% - СТБ.
На президентських виборах понад третина населення готова підтримати опозицію, і лише 14% - владу. Про це свідчать результати загальноукраїнського соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» і Центром «Соціс» з 27 травня до 4 червня 2004 року.
