Постать піднялася з підлоги й набула форми, складеної з світла й тіні, наче легендарна Мара, яка не піддається людському розумінню, але мене обдурити не могла. Я чітко бачив, хто стояв переді мною з лютим виразом обличчя, стискаючи в руці ніж, який підняв з підлоги зі скреготом леза по кам’яній підлозі.
- Тато? – запитав я абсолютно безглуздо, бо факти говорили самі за себе, тільки його присутність тут не мала для мене сенсу. – Що ти тут робиш?
– Чекаю на вас, – миттєво відповів той.
– Чому ти нишпорив по трупах? – сказала я тоном звинувачення, бажаючи, щоб він заперечував, що він це зробив, щоб дав мені достатньо раціональну причину, щоб не викликати заперечень, щоб я міг спокійно проігнорувати її.
Він не відповів.
– Янек? – Я рушив до дядька, але той стояв без краплі здивування на обличчі. – Ти знав? – прошепотів я, відчуваючи, як слова ледве проходять у мене крізь горло.
– Так, – відповів він, не зводячи очей з мого батька.
– Чому ти нічого не сказав?
– Тому що ти б мені не повірив, – відповів він. – Досі я і сам не був впевнений, але після спілкування з бійцями останні сумніви розвіялися.
– Це які? — сказав мій батько низьким голосом з тоном насмішки.
Він не захищався, не заперечував, не протестував. Він просто стояв, з ножем у руках і зухвало дивився на Янека.
– Друге вбивство було скоєно, коли ти був за межами селища, – спокійно сказав той. – Однак ти ж не пішов по допомогу, ти вийшов за селище і повернувся, дочекався десь до сутінків, а потім пішов до Івонки. Солдати розповіли мені, що ніхто з нашого селища не приходив до Вників по допомогу. Абсолютно ніхто. Їм довелося терміново евакуювати свого коменданта з Вників, той застряг у дворі пароха, і вони поїхали його забирати саме в той день, коли ти нібито там з'явився.
– Це зараз неважливо, – відповів батько. – Важливо лише те, що ми будемо робити далі. Чи ми розійдемося, чи ти захочеш мене вбити, бо я не дам себе арештувати?
– Ти вбив Аліцію? — запитав я, не вірячи тому, що чую.
– Так, – коротко відповів батько без будь-яких пояснень, доказів власної правоти, пояснення причин, намагання зберегти любов між нами. Одне коротке слово. Як сокирою по голові.
– Аліцію та всіх інших, – додав Янек. – Почав з Анулі, яка була від нього вагітна. Покохала, бідолашна, старшого за себе, буває, лиха доля. Але для неї це було не просто звичайне нещасливе кохання, воно коштувало їй життя.
– Вона не хотіла вискрібати, – безпристрасним тоном повідомив батько, наче нам не належало жодного слова пояснення.
– Тату… – це все, що я сказав, бо не міг собі дозволити більше.
– Міхасю, так іноді буває в житті, – відповів він з відтінком батьківської мудрості в голосі.
– Постава, – сказав я, тримаючись за голову. – Батько Пшемека сказав, що це мене він бачив у домі Клімкевичів, такого ж зросту, але це був ти. Ми одного зросту, мама завжди сміється, що ми ходимо однаково, здалеку важко розрізнити, хто повертається додому. Ой, мамо.
– Синку, зараз перед тобою теж складне рішення.
– Яке?
– Що робити.
А потім він рушив у атаку, швидко, наче йому не було й п’ятдесяти, наче він люто вправлявся у бійках і вбивствах, але Янек був готовий. Він стояв напружено, з трубою, опущеною вздовж правої ноги. Побачивши напад, він вдарив його навідмаш, але батько був готовий, і удар, спрямований у голову, припав на ліве плече, а права рука, озброєна ножем, полетіла вперед, як кусюча змія.
Я був приголомшений і відійшов до стіни, наче виходив з рингу, звільнивши місце для двох професійних боксерів.
Ніж не долетів до Янека, він з півобертом відступив під час удару трубою, а потім дуже швидко вдарив знову, цього разу зверху і цього разу дістаючи голову мого батька. Здавалося, удар на того не вплинув, хоча кров з розсіченої шкіри бризнула мені на обличчя.
Ніж брязнув об підлогу, залишивши батька без зброї, але це не послабило його напору. Він упав уперед, як борець, зачепивши суперника посеред тулуба, і з силою імпульсу вони вдарилися об стіну, і голова Янека вдарилася об цегляну стіну. Вони разом впали на підлогу, але не було катання і зміни позицій, це не був дешевий бойовик. Батько був більший за Янека, важчий, він його роздавив і досить майстерно сів на нього, наче й справді займався боротьбою.
Він озирнувся, шукаючи ніж, але той був надто далеко, і батько не міг до нього дістатися. Труба Янека також впала, вдарившись об стіну, і покотилася до трупа, що лежав у глибині кімнати.
Батько підняв кулак і вдарив Янека по обличчю, пролунав неприємно ляснуло, а потім глухий удар, тому що дядько підняв голову і від удару вдарився спиною об підлогу.
