Ще до арешту Пішегрю переживав нервові зриви і говорив про самогубство. Переховуючись після краху операції "Coup essentiel", одного разу він схопив пістолет, який лежав на комоді, і хотів приставити його собі до голови, але маркіз де Рів’єр, який був присутній, зупинив його і відмовив від самогубства. Згадані вище історики вважають за краще не згадувати цю "деталь" ("Хороша пам'ять, - казав Наполеон, - це вміння забувати те, що не слід пам'ятати"), або стверджують, що повідомлення на цю тему походить з вуст поліцейських, які допитували маркіза, а не від нього самого. В останньому випадку вони забувають, що месьє маркіз міг спокійно заперечувати цю "брехню" протягом багатьох років свого життя, за правління Бурбонів, але так і не зробив цього. Роялісти також поставили під сумнів можливість покінчити життя самогубством таким чином. Щоб дізнатися, що таке самогубство цілком можливе і має прецеденти, потрібно лише звернутися до "Словника медичних наук" Фодере. У XIX столітті кілька видатних французьких істориків (Тьєр, Мадлен та інші) провели об'єктивні та незалежні розслідування смерті Пішегрю і дійшли висновку, що це було, без найменшого сумніву, самогубство.
"Не думаю,щоб Юпітер бачив будь-коли щось більш красивішого, ніж непереможений Катон…". Пішегрю хотів піти не непереможним (бо програв, як Катон при Тапсі[6]), але не зганьбленим. Суд міг принести йому тільки ганьбу, крім смерті або довічного ув'язнення. Було б чорним по білому доведено, що він, колись названий "рятівником батьківщини", напав на цю батьківщину за допомогою "шуанських бандитів", і це було б для нього гірше смерті. Він уникав цього.
І ще одне, найголовніше: навіщо Бонапарту вбивати Пішегрю? Адже ця людина була найкращим свідком на процесі, який готувався проти генерала Моро! Вороги Наполеона не ставили собі цього питання.
Назвати відтоді Наполеона "вбивцею" (тобто після самогубства Пішегрю) було ритуалом антибонапартистської пропаганди, але це не було її найкращим виступом. Нарешті, деякі пасквілянти, які одержували платню від Лондону, на чолі зі знаменитим Голдсмітом у своїх творах "довели", що Бонапарт був... содомітом, він жив із рідною сестрою, а його мати відкрила в Марселі публічний будинок, ув'язненими в якому були її доньки, сестри імператора! Суд над Моро був підготовлений не тільки владою. На вулицях його прихильники формували громадську думку, змінивши назву "змова генерала Моро" на "змова проти генерала Моро". Його колишніх підлеглих, ветеранів Рейнської армії, привезли до Парижа, щоб створити враження стихійного загального протесту проти "ганебних махінацій, спрямованих на дискредитацію героя Гогенліндена". Десятиліттями після цих подій роялісти просуватимуть тезу про корсиканця, який через заздрість до популярності генерала Моро намагався затягнути цю "кришталеву людину" в багнюку.
