Півгодини тому всі звуки припинилися. Геть усі, одночасно. Звуки ліфта, вечірки, відкривання й закривання дверей. Замість подарувати полегшення, це посилило напруження, яке почало вибудовуватися в її мозку ще дужче; це скидалося на зловісне затишшя перед фінальним скаженим нападом бурі. Але Денні задрімав майже відразу; спершу почав куняти, іноді трішки стріпуючись, а останні десь хвилин з десять, як він запав у міцніший сон. Навіть дивлячись прямо на нього, вона ледь підмічала, як здіймаються й опускаються його вузесенькі груди.
Венді загадалася, коли ж це він востаннє мав повноцінний нічний сон, без виснажливих сновидінь чи довгих періодів нічного безсоння з прислуханням до звуків гулянок, які стали чутними — і видимими — їй самій лише пару днів тому, коли тиск «Оверлука» на них усіх трьох посилився.
Цього вона не знала і не вважала, що це має якесь значення. Те, що тут відбувається, у будь-якому разі смертоносне. Вона подивилась на Денні й подумала,
якщо його ніщо не потривожить, він може так і проспати всю решту ночі. Який там не є той його талант, але він усе ще маленький хлопчик і потребує відпочинку.
Це про Джека вона почала зараз турбуватися.
Вона скривилась від раптового болю і, прибравши руку від рота, побачила, що відірвала собі ніготь. А нігті для неї були тим, що вона завжди намагалася тримати в гарному стані. Недостатньо довгі, щоби зватися марнославними кігтями, але все одно гарної форми і
Вона стиха розсміялася, але то був тремтливий звук, безрадісний.
Спершу Джек перестав вити й битися в двері. Потім знову почалась та вечірка
під акомпанемент скреготливого, брязкітливого ліфта. Потім і те припинилося. У цій новій тиші, коли вже засинав Денні, їй уявилося, ніби з кухні, майже прямо під їх помешканням, вона чує тихі змовницькі голоси. Спершу вона списала це на вітер, бо той вмів імітувати людей у широкому вокальному діапазоні: від схожого на шелест паперів шепоту голосів при смертному одрі, задуваючи біля дверей і віконних рам, до відчайдушного верещання довкола піддашків… голосом жінки, що тікає від вбивці в якійсь дешевій мелодрамі. Проте, заціпеніло сидячи біля Денні, вона дедалі дужче схилялась до думки, що там дійсно звучать чиїсь голоси.
Джек і хтось ще обговорюють, як йому вибратися з комори.
Обговорюють вбивство його дружини і сина.
У цьому не буде нічого нового всередині цих стін, убивства здійснювалися тут і раніше.
Вона підійшла до обігрівально-вентиляційного отвору і приклала вухо до решітки, але саме в цей момент загуділа топка і всі звуки потонули в потоці теплого повітря, що надходило з підвалу. Коли топка, це було п’ять хвилин тому, знову вимкнулась, у готелі запанувала цілковита тиша, за винятком вітру, піскуватих бризок снігу на будівлю та подекуди стогону якоїсь дошки.
Вона опустила очі на свій зірваний ніготь. З-під нього виступали маленькі бісеринки крові.
Губи в неї тремтіли, якусь мить їй здавалося, що всі ці слова вона щойно прокричала вголос. Але тиша так і трималася.
З’явилося відчуття, ніби її спостерігають.
Вона різко обернулась і втупилась у затемнене ніччю вікно і в гидотне біле обличчя з білими колами навкруг очей, що бурмотіло до неї, обличчя моторошного безумця, який весь час ховався в цих стогінливих стінах…
То були лише морозні візерунки з зовнішнього боку шибки.
Вона випустила з легень повітря довгим, шелестливим шепотом страху, і їй здалося, ніби звідкілясь почулося — і цього разу цілком ясно — насмішкувате хихотіння.
Існував тільки один спосіб розвіяти ці страхи, і вона знала, в чому він полягає.
Вона мусить зійти донизу і впевнитися, що Джек досі в коморі.
