Щойно він пішов, вона знову поглянула на екран. А Сара Сонденберг справді схожа на неї? Може, є щось спільне — ніс, рот. Дівчина була гарненька, це понад сумнів. Але по-своєму. Крім того, Сара Сонденберг — блакитноока білявка. Брі згорнула сторінку й більше про це не думала — аж до сьогодні.
Вона знов озирнулася через плече. Нічого. І все одно, мабуть, краще буде зробити невеличку перерву. Вона ковтнула води з пляшки, щоб приглушити головний біль, і заплющила очі.
— Якщо вже зібралася це робити, не можеш бодай відійти подалі?
Брі здригнулася, почувши Алісин голос, і розліпила повіки. Аліса, звісно, говорила не до неї. Не в такому тоні.
Але вона дивилася на Бет, яка прихилилася до дерева, тримаючи в руці запалену цигарку.
Господи, тільки вийшли на свіже повітря, а сестра не забарилася його зіпсувати. У вухах миттєво зазвучав мамин голос: «Дай їй спокій, хай ліпше курить, ніж...» Мама ніколи не закінчувала фрази. Не могла вимовити це слово вголос.
Бет знизала плечима й подибала геть; у повітрі димок від цигарки змішувався з запахом евкаліптів. Аліса помахала рукою перед обличчям.
— Обід, — почувся голос.
Звівши погляд, Брі побачила Лорен, яка стояла над нею, простягаючи загорнуту в целофан булочку з сиром і яблуко.
— О! Дякую, — спробувала всміхнутися Брі, але на саму думку про їжу в животі завирувало.
— Тобі треба поїсти, — досі стояла над нею Лорен. — Це допоможе.
Жінка й не думала відходити, поки Брі не розгорнула край бутерброда й не дзьобнула шматочок булки. Лорен дочекалася, поки вона ковтне, й аж тоді пішла геть.
Аліса глянула на Брі, неначе сьогодні вперше її добре роздивилася.
— Перепила вчора?
— Просто втомилася, — озвалася Брі. — Й погано спала.
— Не ти одна.
Тільки тепер Брі побачила, що Аліса бліда, й здивувалася, як могла не помітити цього раніше.
— Штурманом зможеш і далі бути? — запитала Аліса.
— Так. Певна річ.
— Точно? Якщо звернемо не туди, змарнуємо багато часу.
— Я розумію. Не звернемо.
Прозвучало це неочікувано голосно, й Джил підвела погляд. Вона сиділа оддалік на валуні, скинувши черевик і поправляючи шкарпетку.
— Все гаразд?
— Усе добре, дякую, — сказала Брі, а водночас із нею Аліса промовила:
— Брі втомлена після вчорашнього.
Джил перевела погляд з Аліси на Брі.
— Ясно.
— Нічого я не втомлена. Все гаразд.
Джил хвильку помовчала, але на обличчі в неї було написано, що вчора вона бачила більше, ніж Аліса. Брі відчула, як у неї спалахнули щоки.
— Не хочеш, щоб хтось інший поки що взяв карту? — безтурботно поцікавилася Джил.
— Ні. Не треба. Дякую. Я сама зможу.
— Гаразд, — повернулася Джил до своєї шкарпетки. — Але скажи, якщо знадобиться заміна.
— Не знадобиться. Дякую.
Брі роздратовано прикусила кінчик язика. Вона відчувала, що Аліса досі спостерігає за нею, і спробувала зосередитися на булочці, що лежала на колінах. Відкусила шматочок, щоб уникнути розмов, але відчула, що не може проковтнути. За мить вона загорнула бутерброд і сховала в наплічник.
— Я не мала наміру тебе принизити, — сказала Аліса, — але ми повинні повернутися в неділю вчасно.
Щось у її голосі примусило Брі звести погляд. Вона подумки погортала календар. Що в Аліси за розкладом?
Неділя. Вручення нагород у школі Марго Рассел. Брі заплющила очі, щоб не закотити їх.
Вона зустрічалася з Марго тільки раз, два місяці тому. Аліса попросила її забрати з хімчистки доньчину вечірню сукню й завезти до них додому. Це аж ніяк не входило в посадові обов’язки Брі, але чи не погодиться вона зробити особисту послугу? Звісно, без питань. Сукня була прегарна. Схожу сукню й Брі вдягала на шкільний бал, хіба що не таку шикарну. Навіть якби в Алісиному кабінеті не було фото доньки, Брі впізнала б Марш, щойно та відчинила двері. Молодша копія матері. Вона була з подругою — попивали капустяне смузі з однієї з улюблених крамниць Брі, де торгують товарами для здоров’я.
«Привіт, а смузі в них класні, правда?» — мовила Брі. Вона добре знала такі напої і добре знала таких дівчат — лискучі коси, гладенька шкіра, ідеальні фігури й зачудований вираз обличчя. І Брі такою була в школі. Вона й досі така.
Якусь мить Марго нічого не казала, а потім тицьнула соломинкою в чохол з хімчистки, який тримала Брі.
«Це моя сукня?»
«Ой, так. Ось. До речі, я — Брі».
Почулося шурхотіння поліетилену, й двері зачинилися. Брі залишилася на ґанку сама, витріщаючись на блискучу фарбу.
«Хто ця кралечка?» — долинув з вікна віддалений голос.
«Одна з маминих підручних».
«Якась прилипала».
«Мама так і каже».
Брі позадкувала. А зараз вона дивилася на Алісу. На тридцять років старшу за доньку, але з таким самим виразом в очах.
— Не хвилюйтеся, — примусила Брі себе всміхнутися. — Ми не запізнимося.
— Добре.
Брі підвелася і, вдаючи, що розминається, пішла стежкою до пенька. Вдалині вона бачила сестру, яка досі курила, задивившись на буш. Брі поставила ногу на пеньок і нахилилася, відчуваючи, як натягується підколінне сухожилля, а в голові починає крутитися. В животі завирувало, й вона притлумила гарячу хвилю, яка рвалася з глотки.
