— Якщо хтось їх з’їв, просто скажіть.
Бет відчувала, як усі очі втупилися в неї. Вона опустила погляд у землю.
— Гаразд, — похитала головою Джил, обертаючись до Аліси. — Іди перевір, чи не вдасться зловити сигнал.
Уперше нічого не кажучи, Аліса пішла. Коли вона роздивлялася карту і стукала пальцем по компасу, перший шок змінився захисною реакцією, але за мить знову повернувся. Аліса була впевнена, що вони рухалися на захід, її протести зустріло приголомшене мовчання. Важко було сперечатися з сонцем, яке сідало на очах.
Аліса відійшла, стискаючи в руках телефон, і жінки провели її очима. Джил розтулила рота, неначе хоче щось сказати, але нічого не спадає на думку. Вона буцнула носаком чохли з наметами.
— Подивіться, може, вдасться їх якось поставити, — звернулася вона до Лорен, а тоді попрямувала за Алісою.
Бет слухала, як Аліса пропонує за допомогою розтяжок напнути намети між деревами, створивши такий собі дах. Лорен спробувала це продемонструвати, однією рукою шарпаючи мотузки, а другою тримаючи пластир на лобі, але зрештою здалася. У сяйві ліхтарика зблиснуло скуйовджене, закривавлене волосся, коли вона відійшла і вказала Бет і Брі спершу на один стовбур, а потім на інший. У Бет у нічному повітрі зовсім задубіли пальці. Навіть за білого дня задача була б непроста, й вона пораділа своєму великому важкому ліхтарику з потужним променем.
Нарешті все закінчили. Натягнуті між деревами намети одразу трохи просіли в центрі. Дощ не почався, але Бет відчувала в повітрі грозу. Випробування ще попереду.
Бет бачила, як Аліса то зникає, то знову з’являється в різних місцях темної стежки. Осяяна блакитним німбом штучного світла, вона крутилася по колу й тягнулася до неба, неначе у відчайдушному танку.
Бет витягнула з наплічника спальник і, побачивши в ногах мокру пляму, зітхнула. Спробувала пошукати найкраще захищене місце, але це, здається, марна справа. Всі варіанти були погані. Отож вона кинула спальник під найближчим наметом, а потім стояла й дивилася, як сестра крутиться, вирішуючи, де прилаштувати свій спальник. Зазвичай Брі воліла б опинитися якнайближче до Аліси. Цікава річ, подумалося Бет, як швидко обертається колесо.
Неподалік на своєму наплічнику сиділа Лорен, крутячи компас.
— Поламався? — запитала Бет.
Лорен спершу нічого не відповіла, а потім зітхнула.
— Не думаю. Але треба вміти ним користуватися. На великих відстанях усі потроху збиваються з курсу.
Бет обхопила себе руками, погойдуючись з п’ятки на носак і назад. Її трусило.
— Може, спробуємо розпалити вогнище? Моя запальничка висохла.
Лорен у темряві озирнулася. Свіжий пластир у неї на лобі вже також відклеювався. А Бет знала, що в аптечці залишився тільки один запасний.
— Тут же не можна.
— А хто дізнається?
— Ми дізнаємося, якщо полум’я вийде з-під контролю.
— За такої негоди?
Майнула тінь — Лорен знизала плечима.
— Бет, мені стільки не платять, щоб я приймала такі рішення. Питай Джил.
У різкому сяйві Алісиного телефону Бет розрізнила Джил. Далеченько ж вони забрели, ловлячи сигнал! Поганий знак.
Взявши в зуби цигарку, Бет відійшла від навісу. З запальнички вихопилося крихітне полум’я, засліплюючи очі, але Бет було байдуже. Вдихнувши, вона відчула, як рот заповнює знайомий смак, і вперше за багато годин змогла нормально видихнути.
Бет стояла й курила, прогріваючи легені й задивившись на буш, а очі й вуха повільно налаштовувалися на ніч. За сірими стовбурами найближчих евкаліптів стояла цілковита темрява. Не проглядалося нічого, але Бет відчула поколювання, збагнувши, що звідти якраз видно все. Принаймні добре видно запалену цигарку, та й увімкнені ліхтарики в таборі також. З бушу її видно ясно, як удень. Десь далеко в темряві щось хруснуло, й вона аж підстрибнула. «Не дурій». Це тварина. Якась нічна тваринка. Безпечна. Мабуть, опосум.
Та все одно Бет зробила останню затяжку й повернулася в табір. Коли вона підійшла, до неї обернулися три голови. Джил, Аліса й Лорен. Брі не було видно. Трійця тулилася тісненько, тримаючи щось посередині між собою. Якусь хвилю Бет гадала, що це компас, але наблизившись, збагнула, що ні. Це була булочка з сиром, загорнута в поліетилен. Джил у руці тримала яблуко.
— Де ви це знайшли? Це з обіду? — поцікавилася Бет. У неї гучно забуркотіло в животі.
— Це випало з наплічника, — відповіла Джил.
— З чийого? — поглянула Бет на загальну купу. Наплічники лежали безладно, частина вмісту вивалилася на землю після того, як жінки в сутінках збирали докупи всі свої припаси. Бет побачила обличчя колег — і похолола: до неї повільно дійшло все. — Ну, не з мого точно.
Ніхто не відповів.
— Не з мого. Я свій обід з’їла. Ви самі бачили.
— Не бачили, — мовила Аліса. — Ти відійшла подалі й курила.
Бет у темряві витріщилася на неї.
— Хочете перевалити з хворої голови на здорову? Вам це не допоможе.
— Припиніть обидві, — гаркнула Джил. — Бет, якщо ти не з’їла обід, він фактично твій. Але якщо ми домовилися, що складемо докупи всі припаси...
— Це не моє. Чи ви англійської не розумієте?
— Ну, гаразд.
