— Моровий Лікар має почути це від вас, — пояснюю я. — Інакше він вас звідси не випустить. Повірте, у вас є всі потрібні відомості, вам просто треба скласти їх докупи. От, візьміть.
Я видобуваю з кишені складений аркуш. Розгорнувши його, вона читає вголос:
— «Усі вони».
Анна супиться.
— Що це означає? — питає вона.
— Це відповідь на запитання, яке я попросив Каннінгема поставити місіс Драдж.
— Яке запитання?
— Хто ще з нащадків родини Гардкаслів насправді дитина Чарлі Карвера. Я прагнув дізнатися, заради кого він ладен був пожертвувати життям.
— Але ж зараз вони вже всі мертві!
Загадковий ліхтар хилитається в повітрі, наближається, наближається… Людина, яка його тримає, квапиться, уже навіть не намагаючись ховатися. Час для гри в хованки минув.
— Хто ви? — питає Анна, затуляючи очі проти світла. Мружиться, вдивляючись.
— Ото ж бо й воно: хто я? — питає Мадлен Обер, опускаючи ліхтар і цілячись у нас із пістолета.
Вона змінила сукню покоївки на штани й вільну лляну сорочку, на плечі накинула кремовий кардиган. Темне волосся мокре, поцяткована віспою шкіра вкрита тлустим шаром пудри.
Маска догідливої покори зникла, і тепер дівчина неймовірно схожа на свою матір — той самий розріз очей, ті самі веснянки на молочно-білій шкірі. Я можу хіба сподіватися, що Анна також це помічає.
Анна переводить погляд з мене на Мадлен, її спантеличення поступається паніці.
— Ейдене, допоможіть мені! — благає вона.
— Це маєте бути ви, — кажу я, навпомацки знаходячи в темряві її холодну руку. — Усі фрагменти головоломки перед вами. Хто міг убити Томаса Гардкасла, а рівно за дев’ятнадцять років — і леді Гардкасл точнісінько в такий самий спосіб? Чому Евелін пробурмотіла: «Я не…» і «Міллісент убили», коли я її врятував? Чому вона мала каблучку з печаткою, яку віддала Фелісіті Меддокс? Що такого знала Міллісент Дербі, що її вбили? Чому Ґреґорі Ґолда найняли, щоб намалювати нові родинні портрети, хоча решта будинку ледь тримається купи? Кого Гелен Гардкасл і Чарлі Карвер намагалися захистити своєю брехнею?
Розуміння осяює обличчя Анни, наче світанок. Очі її розширюються. Вона переводить погляд із записки на вичікувальне обличчя Мадлен.
— Евелін Гардкасл, — каже вона стиха. А потім уже голосніше повторює: — Ви Евелін Гардкасл.
Не знаю, на яку саме реакцію я сподівався від Евелін, але вона, на мій подив, у захваті плескає в долоні й радісно підстрибує, наче ми песики, що нарешті засвоїли новий трюк.
— Я знала, що за вами двома варто було пильнувати, — каже вона, ставить ліхтар на землю, і два кола світла зливаються в одне. — Без світла знань можна довго блукати в потемку. А втім, мушу визнати: я гадки не маю, яким боком це все вас обходить.
Вона вже не вдає французький акцент, а разом з ним не лишилося й сліду від послужливої покоївки, під машкарою якої вона ховалася. Сутулі плечі виструнчилися, вона по-іншому тримає голову, підборіддя гордовито скинуте — дівчина ніби дивиться на нас, стоячи на верхівці височезного стрімчака.
Вона питально дивиться то на мене, то на Анну, але я прикипів очима до лісу. Усе це буде марно, якщо Моровий Лікар не прийшов сюди, якщо він не почує нашої розмови. Але за калюжею світла від двох ліхтарів глупа темрява. Може, він стоїть у десяти ярдах від нас, а я його не бачу.
Помилково вирішивши, що я мовчу просто через затятість, Евелін широко мені всміхається. Ми їй подобаємося. Вона щиро насолоджується тим, що тут зараз відбувається.
Отже, доведеться її розважати аж до появи Морового Лікаря.
— Таку саму долю ви планували й для Томаса тоді, багато років тому, еге ж? — запитую я, показуючи на тіло Гелен у човнярні. — Я розпитував старшого стайничого, він сказав мені, що того ранку, коли хлопчик загинув, ви їздили кататися верхи. Але насправді це було просто алібі. Ви домовилися зустрітися з Томасом тут, біля озера, тож усе, що вам було треба, — це проїхати повз сторожівню, припнути десь коня й навпрошки пройти сюди лісом. Я виміряв час. На дорогу вам знадобилося б менш ніж півгодини, вас би ніхто не помітив. Ви могли б тихо вбити собі Томаса в човнярні, потім викупатися в озері, перевдягтися й повернутися до коня ще до того, як помітили б зникнення хлопчика. Ви поцупили знаряддя вбивства в старшого стайничого разом з ковдрою, якою мали намір накрити тіло. Саме на Алфа Міллера ви планували покласти провину, коли хлопчика нарешті знайшли б. Але щось пішло не так, еге ж?
— Усе пішло не так, — каже вона, цокнувши язиком. — Човнярня була лише запасним планом на випадок, якби провалився головний. Я мала намір придовбешити Томаса каменем, а потім утопити його. Тіло просто плавало б собі на поверхні озера, допоки його не знайшли б. Трагічна випадковість, але життя триває. На жаль, жодний план не вдався. Я вдарила Томаса по голові, але недостатньо сильно. Він заверещав, я запанікувала й штрикнула його ножем просто тут, на березі.
