Голос її звучить роздратовано, хоча й не вельми. Вона наче розповідає про пікнік, який довелося скасувати через погану погоду. Я ловлю себе на тому, що вражено витріщаюся на неї. Більшість того, що сталося, я збагнув іще доти, як прийшов сюди, але чути, як Евелін розповідає про все так збайдужіло, так безжально, — це просто жах. Вона геть позбавлена сорому й сумління. Мені важко повірити, що переді мною взагалі людська істота.
Помітивши моє збентеження, у розмову втручається Анна:
— І саме тоді на вас наткнулися леді Гардкасл і Чарлі Карвер. — Вона ретельно зважує кожне слово, наче розмірковує вголос. — Якимось чином ви спромоглися переконати їх, що Томасова загибель — то нещасний випадок.
— Вони самі себе в цьому переконали, — форкає Евелін. — Щойно я побачила їх на стежці, то вирішила була, що мені вже гаплик. Я заходилася розповідати, що буцімто намагалася забрати ніж у Томаса, а відтак Карвер за мене сам усе додумав. Нещасний випадок, діточки просто бавилися, трапляється. Просто на тарілочці мені все подав.
— Чи ви знали, що Карвер — ваш батько? — питаю я, опанувавши себе.
— Ні. Але ж я була дитиною. Я просто вирішила, що мені пощастило, і вирушила собі кататися верхи, як мені й наказали. Тільки перед тим, як відрядити мене до Парижа, мати розповіла мені правду. Либонь, хотіла, щоб я пишалася своїм батечком.
— Отже, Карвер бачить на березі озера свою доньку, усю в крові, — звільна веде далі Анна, намагаючись вибудувати ланцюжок подій. — Він розуміє, що дівчинці потрібен буде чистий одяг, а тому йде до будинку, збираючись узяти для вас якусь одежину. Гелен тим часом залишається з мертвим Томасом. І от саме тоді її побачив Стенвін, який пішов за Карвером до озера. Саме тому він вирішив, нібито Гелен убила власного сина. Саме тому він дозволив своєму другові взяти на себе провину.
— Саме тому, а ще за грубі гроші, — каже Евелін, зневажливо закопиливши губу, так, що стає видно зуби. Погляд зелених очей невиразний — не очі, а блискучі скельця якісь. Ця дівчина геть позбавлена співчуття, у ній немає ані натяку на каяття. — Мати незлецьки йому платила впродовж усіх цих років.
— Чарлі Карвер не знав, що ви розпланували вбивство заздалегідь, що у вас уже був запасний одяг, схований у човнярні, — кажу я, змушуючи себе не видивлятися поміж деревами Морового Лікаря. — Цей одяг так тут і залишився… і пролежав вісімнадцять років. Його випадково знайшла ваша мати, коли торік приїздила до Блекгіту. Вона негайно збагнула, що це означає. І навіть розповіла про все Майклові. Мабуть, сподівалася перевірити, як він на це відреагує.
— Найімовірніше, вона вважала, ніби йому відомо про вбивство, — каже Анна з жалем. — Лишень уявіть… вона не могла довіряти жодній своїй дитині.
Здіймається вітер, дощ періщить по склу наших ліхтарів. З лісу лунає якийсь шум, невиразний та віддалений, але його виявляється достатньо, щоб на мить відтягнути увагу Евелін.
— Відволікайте її, — самими губами кажу я Анні, знімаючи із себе куртку й накидаючи її на тендітні плечі дівчини. Винагородою мені стає вдячна усмішка.
— Це, мабуть, було справнім жахом для леді Гардкасл, — каже Анна, щільніше загортаючись у куртку. — Усвідомити, що донька, заради якої вона дозволила своєму коханому піти на шибеницю, холоднокровно вбила свого брата… — Голос її зривається. — Як ви могли таке вчинити, Евелін?
— Гадаю, ліпше спитати не «Як?», а «Чому?», — кажу я, дивлячись на Анну. — Томас полюбляв нишком спостерігати за людьми. Він знав: якщо його впіймають, то дадуть прочухана, а тому навчився діяти непомітно. Якось він пішов за Евелін до лісу, де вона зустріла хлопця-грума. Не знаю вже, що то була за зустріч — випадкова чи спланована заздалегідь. Може, це був просто збіг, але, як на мене, стався нещасний випадок. Принаймні я сподіваюся, що то був саме нещасний випадок, — додаю, зиркнувши на Евелін, яка споглядає мене, ніби нетлю, що сіла їй на рукав.
Наше майбутнє зараз у зморщечках навколо її очей. Це бліде обличчя ніби кришталева куля, у якій клубочиться туман жахіть.
— Насправді це не так уже й важливо, — веду я далі, збагнувши, що вона не збирається мені відповідати. — Хай там як, вона його вбила. Найпевніше, Томас тоді не зрозумів, що саме побачив, бо ж інакше він помчав би до матері й усе б їй розповів. Але якоїсь миті Евелін збагнула, що він її вистежив. Отже, у неї було два варіанти: змусити Томаса мовчати, перш ніж він комусь усе розпатякає, або самій зізнатися в тому, що вона скоїла. Вона обрала перший варіант і стала методично укладати план подальших дій.
— Непогано, — каже Евелін, обличчя її сяє. — За винятком кількох дрібниць, усе саме так і було. Ви наче бачили все на власні очі. Ви просто диво, містере Ґолд, вам про це відомо? Ви насправді набагато цікавіший, ніж оте нудне створіння, яким ви здалися мені минулої ночі.
— А що сталося з грумом? — питає Анна. — Головний стайничий сказав, що його так і не знайшли.
