Але все одно ключ я беру. Можна буде замикати кімнату, коли я
звідти йду. Ніна схожа на ту людину, яка не погребує шпигувати за
мною. Також зараз слушна нагода, щоб обговорити ще одне нагальне
питання.
— І ще дещо. У моїй кімнаті не відчиняється вікно. Здається, шари
фарби просто заблокували раму.
— Серйозно?
Голос Ніни звучить так, наче їй це геть нецікаво.
— Вікно, яке не відчиняється, — додаткове джерело небезпеки, якщо
станеться пожежа.
Вона роздивляється власні нігті. Супить брови, помітивши, що білий
лак на одному трохи облущився.
— Мені так не здається.
— Узагалі я не впевнена, але… Просто, на мою думку, в кімнаті має
бути вікно, яке прочиняється. Там буває страшенно задушливо.
Власне, там жодної задухи, горищем гуляє протяг. Але заради того, щоб вікно відремонтували, я не проти й прибрехати трохи. Мені
страшенно не подобається, що єдине в кімнаті вікно не відчиняється.
— Тоді я відряджу для вас майстра, — каже Ніна, але якось так, що
стає одразу зрозуміло: жодного майстра відряджати вона не
збирається, тож справного вікна мені не отримати поки віку.
Моя господиня дивиться на пакунок із сукнями.
— Міллі, я залюбки віддала вам свій одяг, проте, будь ласка, не
залишайте цей пакет посеред вітальні. Це нечемно.
— Перепрошую, — бурмочу я.
Вона зітхає, наче в неї через мене просто руки опускаються.
8 Шостий, восьмий і чотирнадцятий розміри в США — це, відповідно, розміри 44, 46 і 52 в Україні.
РОЗДIЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
— Міллі! — голос Ніни в слухавці звучить трохи істерично. — Мені
треба, щоб ви забрали Сесілію зі школи!
У мене в руках — чималий стіс випраної білизни, телефон
затиснутий між плечем і вухом. Я завжди негайно приймаю виклик, коли телефонує Ніна, байдуже, чим наразі зайнята. Бо, якщо цього не
зроблю, вона телефонуватиме знову і знову, поки я не візьму слухавки.
— Так, звісно, — кажу я.
— Ой, дякую! — вигукує Ніна палко. — Ви просто цяця, Міллі!
Заберіть її з Вінтерської академії за чверть третя! Міллі, ви найкраща у
світі!
І Ніна кладе слухавку, перш ніж я встигаю поставити кілька запитань
— наприклад, поцікавитися, де Сесілія на мене чекатиме чи за якою
адресою розташована ця Вінтерська академія. Узявши телефон до рук, я відчуваю проштрик паніки, коли бачу, котра вже година. У мене
менше п’ятнадцяти хвилин, щоб дізнатися, де ця школа, й забрати
доньку моєї господині. Білизні доведеться зачекати.
Збігаючи сходами, на ходу вбиваю назву школи до гугл-пошуковика.
Результатів жодних. Найближча школа з такою назвою — у Вісконсині.
Авжеж, Ніна іноді дає мені дивні доручення, але щось я сумніваюся, що вона відрядила б мене аж до Вісконсину по доньку, давши на все
про все чверть години. Набираю її номер, але вона, авжеж, не бере
слухавки. Набираю Енді — він теж не відповідає.
Просто чудово.
Колую кухнею, намагаючись зрозуміти, що робити. Аж тоді раптом
помічаю клаптик паперу, магнітом прикріплений до дверцят
холодильника. Розклад шкільних канікул. Розклад шкільних канікул у
А вона ж сказала «Вінтерська»! Вона назвала Вінтерську академію!
Я цього певна.
Адже вона саме це сказала, так?
Утім на те, щоб сушити собі мізки над тим, чи Ніна зумисно назвала
мені хибну назву, а чи вона не знає, де вчиться її донька і де вона сама
очолює Асоціацію батьків і вчителів, у мене немає часу. На щастя, на
флаєрі є адреса, тому я тепер знаю, куди треба їхати. І в мене, щоб
дістатися до місця, лишилося десять хвилин.
Вінчестери живуть у місті, де розташовані найкращі державні
безкоштовні школи країни, але Сесілія відвідує приватну школу.
Нічого дивного в цьому немає. Віндзорська академія — величезна
вишукана будівля, з великою кількістю колон зі слонячої кістки, стінами з темно-брунатного каменю й прочитаном, який оповиває їх,
— усе це створює враження, що забиратиму я Сесілію з Гоґвортсу чи
ще якогось вигаданого закладу. А ще непогано було б, якби Ніна
попередила мене, які там проблеми з парковкою о порі, коли по дітей
приїжджають батьки. Це просто жах якийсь. Мені доводиться колувати
на автівці районом кілька хвилин, перш ніж знаходжу місце, де можна
припаркуватися. Урешті-решт моя автівка опиняється затиснутою між
«мерседесом» і «роллс-ройсом». Трохи лячне сусідство — адже хтось
може викликати моєму «ніссанові» евакуатор просто з принципу.
Зважаючи на те, що часу на дорогу в мене було обмаль, до будівлі я
дістаюся геть захекана. І, певна річ, виявляю, що вхід тут не один, їх
цілих п’ять, усі окремі. То з якого з’явиться Сесілія? Жодних здогадів
щодо того, куди мені йти. Знову намагаюсь додзвонитися до Ніни, але
мене перемикають на автовідповідач. Та де ж вона?! Авжеж, мене це
не обходить, але ця жінка не працює, а все господарство на мені. Чим
вона зайнята, як збуває день?
Розпитавши кількох роздратованих батьків, я нарешті з’ясовую, що
Сесілію слід чекати біля останнього праворуч входу.
