Сковтую клубок у горлі.
— Ні на що.
— Ви сьогодні дуже гарна, Міллі, — видихає він. — Не впевнений, чи вже казав вам це. Але ви мусите це знати.
— Ендрю…
— Я просто… — Його борлак смикається. — Я останнім часом
почуваюся так…
Перш ніж він встигає договорити, таксі рвучко смикається праворуч.
Я не пристебнулася, тому мене кидає на Ендрю. Він підхоплює мене, перш ніж я встигаю висадити довбешкою вікно. Наші тіла
притискаються одне до одного, на шиї я відчуваю його гаряче дихання.
— Міллі, — шепоче він.
А тоді цілує мене.
І, допоможи мені Боже, я відповідаю на поцілунок.
РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Можна навіть не згадувати, авжеж, що жодні два номери в «Плазі»
ми не замовляли.
Отже, це таки сталося — я переспала зі своїм одруженим
працедавцем.
Відколи він поцілував мене тоді, у таксі, шляху назад уже не
існувало. Ми мало не почали зривати одне з одного одяг просто там, у
автівці. Лишень коли Ендрю бронював номер на рецепції, ми змусили
себе розімкнути обійми. Але в ліфті знову почали пестити одне одного, наче двійко тінейджерів.
А потім, коли нарешті дісталися номера, у нас уже не було жодних
шансів зберегти здоровий глузд чи якось пригальмувати заради
збереження його шлюбу. Не знаю, коли Ендрю востаннє з кимось
кохався, але в моєму випадку це було цілу вічність тому. Так давно, аж
я, слово честі, боялася, що вже вся мохом і павутинням там поросла.
Відмовити йому я просто не могла. До того ж у сумочці в мене
лишилося двійко презервативів ще відтоді, як я вважала була, що в нас
вийде розважитися з Ензо.
Як це було добре! Ба ні, не просто добре. Це було запаморочливо, хай
йому грець. Це було саме те, чого я страшенно потребувала.
І от щойно зійшло сонце, промені заливають кімнату крізь величезне
панорамне вікно, що виходить на місто. Лежу в розкішному
гігантському ліжку в номері готелю «Плаза», а обіч мене спить Ендрю, ледь чутно посапуючи. Згадую те, що він виробляв зі мною цієї ночі, й
не можу стримати трем захвату. Якась частина мене прагне негайно
його розбудити й дізнатися, чи, бува, немає в нього бажання повторити
програму. Але більш поміркована частина мого «я» розуміє, що це
ніколи більше не повториться. Просто не може повторитися.
Адже Ендрю одружений. А я їхня служниця. Минулої ночі він був
напідпитку. Тож це була просто інтрижка.
Але зараз, дивлячись на вродливий профіль заснулого поряд
чоловіка, я на мить дозволяю собі зануритися у фантазії. Може,
прокинувшись, він вирішить, що Ніна і всі її комизи остаточно йому
остогидли. Може, він вирішить, що кохає мене, і прагнутиме, щоб я
жила з ним у цьому розкішному будинку за парканом. А тоді я
подарую йому дитину, про яку він так мріє, — ту саму дитину, яку не в
змозі народити Ніна. Згадую цих огидних жінок на зустрічі Асоціації
батьків і вчителів, які розводилися про те, що в Ніни з Ендрю, мовляв, просто пекельний шлюбний контракт. Отже, він може її покинути і
йому навіть не доведеться виплачувати компенсацію. Утім я впевнена, що грошей для неї він не шкодуватиме.
Яка дурість. Цього ніколи не станеться. Якщо він дізнається правду
про мене, то втече, не озираючись. Але ж помріяти можна!
Ендрю, стиха застогнавши, тре очі. Повертає голову, розплющується.
Принаймні добре вже те, що він не здається наляканим, коли бачить
мене обіч.
— Привіт, — каже він хрипко.
— Привіт.
Він знову тре очі.
— Як ти? Усе гаразд?
Якщо не зважати на млосний страх, що нуртує в грудях, усе просто
чудово.
— Усе гаразд. А ти як?
Ендрю пробує сісти в ліжку, але намарно. Знову впускає голову на
подушку.
— Дідько, оце так похмілля. Боже милий, це ж скільки ми випили?!
Він випив значно більше за мене. Проте я легша, тому й на мене
алкоголь подіяв неабияк.
— Дві пляшки вина.
— Я… — Він супить брови. — А з
— Усе з нами чудово, — видушую усмішку. — Просто чудово. Слово
честі.
Ендрю вдруге намагається сісти, кривлячись від болю в голові. Цього
разу йому вдається.
— Мені так шкода, я не мав…
Жестом наказую йому припинити вибачатися.
— Не переймайся щодо цього. — Голос звучить якось аж надто
тонко. Кашляю, прочищаючи горло. — Я піду в душ. Мабуть, уже час
вирушати назад додому.
— Так… — Він придушує позіхання. — Ти ж нічого не розповіси
Ніні, так? Я маю на увазі, ми обоє були геть налигані, і…
Певна річ. Це все, що його хвилює.
— Не розповім.
— Дякую. Дуже тобі дякую.
Під ковдрою я гола-голісінька, і мені не хочеться, щоб він мене
такою бачив. Хапаю ковдру, загортаюся в неї. Вибираюся з ліжка, на
непевних ногах суну до ванної. Відчуваю, що Ендрю дивиться на мене, але не озираюся, щоб і собі глянути на нього. Це принизливо.
— Міллі?
Я все ще не можу примусити себе озирнутися.
— Що?
— Я ні про що не шкодую, — каже він. — Минулої ночі все було
чудово. Я не шкодую ні про що з того, що відбулося. І, сподіваюся, ти
також не шкодуєш.
