Мені подобається Ензо. Хай навіть він не знає англійської, але, схоже, він таки непогана людина. Це одразу видно. Саме він посадив у
нас на подвір’ї всі ці чудові квіти. Сісі спостерігає іноді за тим, як він
працює. Коли вона береться розпитувати його, він терпляче пояснює, як називається кожна з рослин. Вона повторює за ним назви, а Ензо
киває та всміхається. Кілька разів донька питала, чи можна йому
допомогти.
Він зводив на мене очі й питав:
— Ви не проти?
Коли я зголошувалася, Ензо доручав Сісі якесь нескладне завдання, хоча, мабуть, це лишень гальмувало йому роботу.
На передпліччях у нашого садівника є татуювання, здебільшого
приховані під сорочкою. Якось, спостерігаючи за тим, як він працює, я
вгледіла на його біцепсі ім’я «Антонія», обведене сердечком. Цікаво, хто вона, та Антонія. Я майже впевнена, що Ензо неодружений.
В ньому таки щось є. Якби лишень він знав англійську, я впевнена, що могла б звіритися йому. Що він міг би стати єдиною людиною, яка
мені повірить. Яка зможе мені допомогти.
Стою і дивлюся, як він підстригає живопліт. Я не працювала жодного
дня, відколи сюди переїхала, — Енді мені не дозволяє. Я сумую за
роботою. Ензо мене б зрозумів. Я достеменно знаю, що зрозумів би.
Паскудно, що він не знає англійської. Але почасти від того мені навіть
легше йому звіритися. Інколи мені здається, що я, якщо не виголошу
цього вголос, просто збожеволію.
— Мій чоловік — чудовисько, — кажу я голосно. — Він мордує
мене. Він замикає мене на горищі.
Плечі Ензо напинаються. Він опускає свої садові ножиці, супиться.
—
Всередині в мене все наче перетворюється на крижану брилу. Нащо я
це сказала? Я не мала цього робити! Я просто була впевнена, що він
мене не зрозуміє, і відчувала, що мушу сказати про це
здасть мене Енді. Я зважила, що можу довіритися Ензо, що це
безпечно. Врешті-решт, він-бо не знає англійської. Але, дивлячись у
його темні очі, я бачу, що він усе чудово зрозумів.
— Не зважайте, — кажу я квапливо.
Садівник ступає до мене крок, але я хитаю головою і задкую. Я
припустилася величезної помилки. Тепер, мабуть, доведеться
звільнити Ензо.
Він, схоже, збагнув, що відбувається, бо знову бере садові ножиці та
стає до роботи.
Я кваплюся до будинку й грюкаю дверима. На підвіконні стоїть
дивовижної краси букет. Квіти в ньому всіх кольорів веселки. Енді
приніс його вчора з роботи, зробив мені сюрприз. Хотів
продемонструвати, який чудовий він чоловік, коли я маю «добру
поведінку».
Визираю крадькома з-за букета у вікно на подвір’я. Ензо досі
працює, стискаючи долонями, обіп’ятими в рукавиці, гострі садові
ножиці. На мить він зупиняється й зводить погляд. Очі наші
зустрічаються.
Я відвертаюся.
25 Добридень, сеньйоро (
РОЗДIЛ СОРОК СЬОМИЙ
Я сиджу на горищі вже приблизно двадцять годин.
Енді відрядив мене туди напередодні ввечері, щойно Сесілію вклали
спати. Я вже зрозуміла, що сперечатися не варто. Якщо спробую йому
суперечити, знову загримлю до Клірв’ю. Чи, можливо, коли
наступного дня я приїду забирати Сесілію зі школи, її там не буде і я
не побачу її цілий тиждень, бо вона буде «за містом».
Ендрю не хоче завдавати шкоди Сесілії, але завдасть без жодних
вагань. Урешті-решт, якби поліція прибула тоді бодай на хвилинку
пізніше, моя донька втонула б у ванні ще багато років тому. Якось я
згадала йому той випадок, але Ендрю лишень вишкірився у відповідь.
«Ото б тобі був незлецький урок, еге ж?»
Енді хоче ще одну дитину. Ще одне створіння, яке я любитиму й
намагатимуся захистити, а він його роками використовуватиме задля
того, щоб повністю мене контролювати. Я не можу дозволити, щоб це
сталося. Тому я поїхала до клініки в місті, записалася під вигаданим
ім’ям і заплатила готівкою за те, що мені поставлять
внутрішньоматкову спіраль. А відтак старанно потренувалася перед
дзеркалом вдавати подив, з яким дивитимуся на негативні тести на
вагітність.
Цього разу мій переступ полягає в тому, що я розпилила забагато
освіжувача для повітря в нашій спальні. Насправді я розпилила
точнісінько стільки, як завжди. А якби я не використовувала його
взагалі, Енді замкнув би мене із чимось смердючим, наприклад з
підгнилою рибою. Я вже зрозуміла, за яким принципом він діє.
Хай там як, минулого вечора освіжувача в повітрі справді було
забагато, аж очі виїдав. Як гадаєте, як саме він мене покарав? Я мала
сама собі пшикнути в обличчя з перцевого балончика.
Еге ж.
Балончик мій чоловік залишив у шухляді комода.
«Спрямуєш його собі в очі й натиснеш. І щоб очі були розплющені.
Інакше не буде зараховано».
Отже, я таки це зробила. Я пшикнула собі в очі з перцевого
балончика, аби вирватися із цієї клятої кімнати. Вам колись
доводилося стикатися з перцевим балончиком? Це не той досвід, який
