Ще кілька «Поплавлених» стоять поруч, курять сигарети, тримаючи їх двома пальцями, по-слов’янському, як дротики для дартсу. Вони розтоптують сигарети об бетон дешевими вініловими шкарами, підходять до «фолькса» і починають вивантажувати апаратуру. Віталій натягує окуляри, під’єднується до комп’ютера у будці звукача і починає налаштовувати систему. 3D-модель естакади вже записано в пам’ять, тепер треба лише зрозуміти, як синхронізувати затримки на різних кластерах динаміків, щоб максимізувати неприємне дзвінке відлуння.
Гурт на розігріві, «Удар тупим предметом», виходить на сцену приблизно о дев’ятій вечора. На першому ж рифі коротить ціле гроно дешевих уживаних динаміків, дроти вистрілюють у небо іскрами, посилюючи сум’яття у юрмищі скейтерів. Електроніка вантажівки звукача ізолює спалену плату і відрізає від решти, перш ніж вона встигає комусь чи чомусь нашкодити. «Удар тупим предметом» грає якийсь спід-реґі з помітним впливом антитехнологічних ідей «Поплавлених».
Скоріш за все, ці хлопці гратимуть годину, після чого глядачів чекає ще кілька годин Чорнобиля і «Поплавлених». А якщо тут з’явиться Сусі К, його радо запросять до мікрофона правах гостя.
На випадок, якщо щось реально станеться, Хіро вибирається з розбурханого натовпу і починає кружляти туди-сюди периферією. Y. Т. десь там, але марно намагатися її відшукати, вона все одно не захоче показатися у компанії такого старпера, як Хіро.
Тепер, коли концерт уже почався, все піде самотоком. Хіро тут більше нічого робити, тим паче, що найцікавіше відбувається саме на периферії, де панують напівтони і переливи, це вам не в середині, де все однакове. Щось може відбуватися і тут, під естакадою, де світло не таке яскраве. Юрба на периферії виглядає цілком типово для юрби по неприємний бік нічної естакади Л. А., де розкинулися цілі нетрі принципових безробітчан із третього світу, та ще гніздиться зграя шизоїдів зі світу першого, що давно вже спалили собі мізки на попіл у нестерпному жарі власних видінь. Чимало приповзло з перекинутих смітників та коробок від холодильників, щоб зараз стояти навшпиньки десь на краю натовпу і вдивлятися в шум та світло. Декотрі з них почувалися сонливо, деякі нажахано, а декотрі — кремезні латиноси — були просто зачудовані дійством, передавали цигарки по колу та з недовірою похитували головами.
Це територія «Калік». «Каліки» й сьогодні хотіли забезпечувати охорону, але Хіро, маючи досвід Альтамонту[26], вирішив ризикнути і відшив їх. Натомість найняв Силовиків, тому кожні щокількадесят кроків стоїть здоровань з ідеальною поставою у чудернацькій зеленій вітрівці з написом «СИЛОВИК» на спині. Все дуже претензійно, як вони і люблять, але напис зроблено електропігментом, тому, якщо виникнуть проблеми, вони зможуть зачорнитися, натиснувши перемикач на лацкані. А ще вони можуть зробити їх куленепробивними, просто застебнувши вітрівки. Ніч сьогодні тепла, тож більшість із них розстебнули свою уніформу назустріч прохолодному бризу. Деякі розслабилися, але більшість зосереджені, стежать за юрбою, а не за гуртом на сцені.
Споглядаючи всіх цих вояк, Хіро шукає поглядом генерала і невдовзі знаходить: невисокий але дебелий чорношкірий недомірок. На ньому така сама вітрівка, як і на решті, але ця з додатковим шаром куленепробивної підкладки, та ще вся обвішана цікавою підбіркою приладдя для комунікації та маленьких і вишуканих пристроїв для завдання болю. Він бігає підтюпцем туди й сюди, похитує головою з боку на бік, кидає короткі фрази в гарнітуру, наче боковий арбітр у футболі.
Хіро помічає високого чоловіка років під сорок — характерна цапина борідка, вдягнений у вишуканий костюм кольору випаленого вугілля. Блиск діамантів на шпильці краватки помітний навіть за сотню футів. Він знає, що варто наблизитись — і можна буде розгледіти слово «Каліки», інкрустоване блакитними сапфірами в діамантовій облямівці. У нього свій загін охорони — ще десяток хлопців у костюмах. Вони, хоч і не займаються власне охороною, не могли не піти в юрбу покрасуватися своїми кольорами.
У голові Хіро десь на споді свідомості бозна-чому гуляє думка: лазерне світло в одному місці наділене якоюсь особливо зернистою насиченістю, молекулярною чистотою, яка підкреслює його походження, і людське око це помічає, знає звідкілясь, що це світло неприродне. Воно будь-де виділяється, але особливо — під брудною естакадою посеред ночі. Хіро кутиком ока ловить спалахи цього світла, проводжає поглядом, відстежує джерело. Йому все очевидно, але більше ніхто нічого не помічає.
Хтось на цій естакаді, десь на цій естакаді, пускає лазерні зайчики Хіро в обличчя. Це дратує. Намагаючись не поводитися надто передбачувано, він ледь змінює курс, підходить до найближчої точки, де в сталевій бочці горить багаття зі сміття. Тепер він стоїть у клубах рідкого диму, відчуває його запах, проте сам дим прозорий.
