Л. Боб Райф, останній з монополістів зразка дев’ятнадцятого століття, радиться з декоратором у капітанській каюті. Каюта і без того гарна, з поправкою на те, що Райф купив цей корабель у ВМС, але для самого Боба корабель недостатньо техаський, він хоче його випатрати і перебудувати. Далі кадри з Райфом: той пропихає своє бичаче тіло крізь вузькі переходи та круті східці, якими начинено корабель — типовий понурий військовий корабель із сірої сталі, і нутро в нього відповідне, але Боб запевняє інтерв’юера, що незабаром усе кардинально зміниться.
— Знаєте, побутує така історія. Коли Рокфеллер купив собі яхту, це була якась дрібнота, сімдесят футів чи десь близько того. За тодішніми стандартами — мізер. А коли хтось звертав на це увагу і питав, чому в нього така маленька яхта, він просто пильно дивився у відповідь і казав: «Хто я, по-вашому, Вандербільт?» Ха! Ну, я запрошую вас на борт моєї яхти.
Райф каже це, стоячи на великій відкритій ліфтовій платформі разом з інтерв’юером та всією знімальною командою. Ліфт рухається вгору. На тлі — Тихий океан. Коли Райф закінчує виголошувати свою репліку, ліфт піднімається на самісінький верх, камера розвертається, і ось ми вже дивимось на палубу авіаносця «Ентерпрайз», колишньої власності ВМС США, нині — приватної яхти Л. Боба Райфа, що здолав «Систему оборони генерала Джима» і «Глобальну службу безпеки адмірала Боба» у лютій боротьбі на аукціоні. Л. Боб Райф захоплено оглядає простори злітної палуби авіаносця, порівнюючи її з деякими районами Техасу. Він припускає, що було б чудово засипати частину палуби землею і розводити там худобу.
Ще один нарис, цього разу — для бізнес-мережі, знятий явно трохи пізніше: «Повернення на „Ентерпрайз“», на якому вже закінчили переобладнання капітанського офісу. Л. Боб Райф, Володар Етеру, сидить за столом, а тим часом йому навощують вуса. Не так, звичайно, як ото жінки вкривають собі воском ноги, йому просто розгладжують і випрямляють кучеряві завитки вусів. Обслуговує його низенька азіатка, яка робить усе настільки делікатно, що навіть не заважає йому говорити, переважно про намагання розширити свою кабельну телемережу на Корею і Китай та під’єднати ці мережі до великої оптоволоконної магістралі, що тягнеться через увесь Сибір і далі за Урал.
— Ну, знаєте, робота монополіста ніколи не закінчується. Не буває ідеальних монополій. Завжди здається, що тобі ніколи і нізащо не отримати тієї останньої десятої відсотка.
— А хіба в Кореї вже не діє легітимний уряд? Там буде найбільше проблем з регуляціями.
Райф регоче.
— Знаєте, це мій улюблений спорт — спостерігати, як державне регулювання намагається не відставати від решти світу. Пам’ятаєте, як вони навернули «Ma Bell»?
— Заледве. — Репортерці трохи за двадцять.
— Вам же відомо, що це було, правда?
— Монополія голосових комунікацій.
— Правильно. Ми з ними були в одному бізнесі. Інформаційному. Передавали телефонні розмови маленькими мідними дротиками, по одній за раз. Уряд накрив їх саме тоді, коли я започатковував кабельні ТВ-франшизи у тридцяти штатах. Ха! Можете в таке повірити? Це ніби вони навчилися правити кіньми в ті часи, коли на сцену вже вийшли Модель-Т і літаки.
— Але ж кабельне телебачення — не те саме, що телефонні системи.
— На тому етапі — звісно, бо це була локальна система. Але коли в тебе є локальні системи по всьому світу, досить їх з’єднати — і ось у тебе вже є глобальна система. Розміром як телефонна, але передає інформацію в десять тисяч разів швидше. Передає зображення, звуки, дані — та що завгодно.
Неприкритий піар, півгодинна реклама, єдина мета якої — дозволити Л. Бобу Райфу висловити свою позицію щодо конкретної проблеми. Скидається на те, що кілька програмістів Райфа, люди, котрі й розвивали його системи, зібралися і створили профспілку — нечувана річ для хакерів! — і подали колективний позов проти Райфа, заявляючи, що він установив у їхніх будинках аудіо- та відеожучки, цілодобово контролював їх усіх, декого з них переслідував, деяким хакерам погрожував за те, що сам називав «неприйнятним життєвим вибором». Скажімо, коли одна з його програмісток зайнялась оральним сексом зі своїм чоловіком у власній спальні, наступного ранку її викликали в офіс до Райфа, де той назвав її лярвою і содоміткою та сказав пакувати речі. Скандал навколо цього так допік Райфу, що той відчував потребу просадити ще кілька мільйонів на ще трохи піару.
«Я торгую інформацією, — товкмачить він улесливій, лакузистій псевдожурналістці, яка бере в нього „інтерв’ю“. Він сидить у своєму офісі в Г’юстоні, здається дещо хворобливим. — Уся телевізія, що потрапляє до споживачів усього світу, проходить через мене. Більшість інформації, яка передається мережею ЦРК, проходить моїми мережами. Метасвіт — весь Стріт — існує завдяки мережі, яка належить мені, яку я контролюю.
