В піснях я не вдаюсь до новизни.Ясного блиску зовсім не знайти в них,Були весь час далекими вониВід форм химерних і сполучень дивних.Про убрання не дбаючи нове,Виходять мислі в одязі старому,І кожне слово у рядку мойомуВже автора на ймення назове.Любов і ти — всякчасна в них основа,Тому-то й завжди одіж в них стара:Мої чуття в обіймах мого словаПодібними виходять з-під пера.Щодня старого сонця сяйво нове,Така й любов моя, все в тому ж слові.<p>77</p>Згасання вроди дзеркало покаже,Годинник — час, який марнуєш ти.А мисль твоя, що на папері ляже,Твій слід колись поможе віднайти.Відбита зморшка в дзеркалі правдивімДо дум невтішних спонукає нас,Відмірений годинником зрадливимЛетить у вічність невблаганний час.Все те, що може пам’ять розгубити,Цим білим аркушам віддай на схов.Нехай живуть твойого мозку діти,Красу душі відновлюючи знов.Що більш читатимені рядки забуті,То більше зможеш мудрощів збагнути.<p>78</p>Так часто музою тебе я звав,Ім’ям твоїм звеличуючи слово,Що всі творці сонетів і октавТвого ім’я запрагнули раптово.Твій зір до співу спонука й німих.До злету в небо — глупоту безкрилу,Твоя краса в слова вдихає силуІ грацію подвоює у них.Пишаюсь я своїм служінням слову,Бо не намарне докладав зусиль:Чужим рядкам ти виправляєш стиль,Зате моїм ти правиш за основу.Поезії ти чисте джерело,Що сил мені, невігласу, дало.<p>79</p>Як пив один я з твого джерела,Моє натхнення доблестю зростало.Та хвора муза іншого знайшла, —І вірш зів’яв, і грації не стало.Я визнаю — ясне чоло твоєПера таки достойнішого варте.Нехай там що пісняр тобі дає,Та все з добра твого накрав пісняр те:Чесноту прославляє, слово цеТихцем укравши із твоєї вдачі.Коли ж грабує і твоє лице, —Хвалу красі склада співець ледачий.За ці слова й подякувати гріх —Це ж борг забрати в боржників своїх.<p>80</p>Який поет в своїм пісеннім громіКрасу твою прославив на віки!Куди ж мені, убогому сіромі,Писать за ним несміливі рядки?Але твій блиск — це океан без меж:Там гордий корабель іде невпинно,То й човен мій, горіхова лушпина,Зухвало в далеч випливає теж.Твоя любов — його міцні вітрила,Тому й мілка для нього ця глибінь.Мчить корабель, і велетенська тіньНавік мене з моїм човном покрила.Нехай судилось нам піти на дно, —Любов і смерть для мене все одно.<p>81</p>
