Вiн пробує спокiйнiше, поважнiше розповiдати, але збивається з тону, сяє своїми довжелезними вiями, хапається, бiгає по салончику, зачiпаючи ногами й лiктями за столики, на яких стоять тендiтнi улюбленцi Клари — асiрiйськi глинянi коники. Це — грандiозна рiч! Це — смерть Мертенсам! Це — розв'язання всiх питань!
Шпiндлер простягає руку до рукопису, але Макс не дає. зараз вони всi будуть читати його.
— Будь ласка, сiдайте. Це не менше, як двi години! Шпiндлер здивовано збирає в дрiбнi зморшки чоло й кумедно схиляє голову набiк. Зараз читать i не менше, як двi години?!
— Розумiється, зараз! А як же ви думаєте?!
Тут добра Клара спiшить на помiч стривоженому пуделевi: треба ж принаймнi хоч поснiдати. Макс нетерпляче махає рукою — ах, к бiсу той снiданок! Якi тепер снiданки? Нiяких бiльше снiданкiв не буде. Кава? Шматки свинячого трупа?!
Шпiндлер одсуває окуляри на чоло. «Свинячого трупа»? Гм, вiн розумiє родиннi почування товариша Макса.
Це — рiч хороша (до певної мiри, розумiється), так само, як i здатнiсть дорогого Макса запалюватись од вогникiв навiть вiчних блищачкiв. Але…
— Шпiндлере! Нi слова далi! Нi слова! Вам самим потiм буде соромно. Вперед прочитайте, а потiм, коли зможете, сма лiть ваш скептицизм! Спочатку прочитайте! Сiдайте! Товаришко Кларо, будь ласка! Я не спав нiч, не снiдав, — як бачите, живий. Правда? Сiдайте.
Вiн уже розгортає рукопис на столику, безцеремонне вiдсунувши й поваливши декiлька крилатих коникiв iз повiдбиваними носами й вухами. Але Клара й Шпiндлер рiшуче виступають — одна в оборону коникiв, другий — снiданку.
Ну, добре, Макс iде на компромiс: нехай вони собi їдять шматки свинячої мертвеччини, а вiн їм за цей час читатиме рукопис.
Шпiндлер i Клара заклопотано переглядаються. Справа стоїть досить погано: явно хорий.
В їдальнi на столi лежить тепла густо-жовта смуга сонця, розхлюпавшись об посуд i скло блискотливими пучечками. Макс сiдає саме в цю смугу, мружачи шовковi вiї вiд теплого лоскоту сонця. Ну, вiн починає читати! Увага!
Шпiндлер i Клара виявляють таки увагу, але бiльше до обличчя самого Макса, нiж до рукопису.
Одначе, дедалi, то Шпiндлер починає косо дивитись у куток, застигаючи поглядам, жує то занадто швидко, то дуже помалу. Потiм серйозно насуває окуляри на перенiсся й дивиться в соковитий рухливий рот Макса, з якого поспiшно, радiсно, переганяючи одне одне, вистрибують зовсiм не такi вже безглуздi слова та думки.
Кларине ж лице поiроху проясняється несмiливим полегшенням, здивованням. Вона поглядає на Йозефа, i через те, що вiн уже не вiдповiдає на її погляди, в неї здивовання й увага стають певнiшi.
А сонце iлюструє хапливi слова Макса цiлком сумлiнно: жене хвилю за хвилею, сипле вогнем, стрiляє золотими стрiлами, лоскоче, проймає передчуттям якоїсь незнаної радостi.
— Хм! Хм!
Йозеф Шпiндлер зовсiм таки дiловито й строго вмощує окуляри на низенькому перенiссi — так вiн умощує тiльки тодi, як береться за дуже поважну роботу.
Макс закiнчує недописану сторiнку рукопису. Кiнця немає, а.її; це — ничого. Головне сказано. Ну, скептику? Що? Як? Га?
Скептик скуплено жує голеннми негрськнми губами, пiдводиться й ходить по їдальнi. Хм! Кгм! Справа поважна. Справа дуже поважна. Коли дiйсно нема помилки в цiй концепцiї, то це…
Кудлатий пудель зупиняється її з страхом дивиться на оса-яiiе жовто-пухнастнм волоссям лице Клари.
— …то це… нова ера людськостi! Нова ера — iнакше вiн не може визначити цей момент. Коли це все так, вiн пiдкреслює, коли це все виправдаь-iься експериментальним шляхом, то iсторiя. по лей вiд цьою менту розколюьться на двi половини, одна — все те, що було, з усiма фазами й епохами, друга — майбупiя.
Макс бiльше не може витримати: вiн хапає поважну, суворо-вчену, кудлату, смiшну, безмежно любу фiгурку в дикi обiйми и починає її м'яти, як кошеня. Кошеня нявчить, пручається, вiдмахується лапками, жовто-пухнаста кiточка безпорадно тягне за руки Макса, смiється й благає.
Макс пускає кошеня й грiзно, радiсно витягає кулаки догори. Експериментальним шляхом?! Чудесно. Зараз. Моментально. Вiн сам тiльки цього й хоче!
— Шпiндлере! Хочете? Зараз?
Шпiндлер одфоркується. Провадити якусь справу з божевiльним нiколи не було його принципом, але для цiєї справи вiн готовий навiть своїми переконаннями поступитись.
Так, вiн хоче зараз i моментально, але з одною крихiтною умовою: мати оте знамените чудодiйне скло. Є воно в Макса?
Макс посмiхається. Макс не хоче витрачати багато слiв i мовчки виймає з кишенi скло, загорнуте в чистий бiлий папiр.
Хм, так. Скло — як скло. Поганенько вишлiфуване; опукле, розумiється. Але жовто-червонявий тон його досить цiкавий. Умгу, так. Значи!iь, треба тiльки зробити коробку, в коробку вставити зубчастий валок, що молов би рослину, i коминець для приймання сонячної енергiї? Нескладна рiч. Це за кiлька годин можна зметикувати якнайкраще. Власне, i метикувати довго не треба. Млинок до кави є? Чудесно. До млинка тiльки приробити збоку коминець, а згори чорну коробку для голови. I вся справа. Ану, сюди млинок до кави!
