— Масi, я не можу. Ти ж зрозумiй: вони кажуть, що я бо жевiльний, що я ховаюсь…
— Ах, Рудi! Ну, й нехай…
— Нi, стривай… Це справдi викликає недовiр'я до самої Машини. А цього я не можу. Нехай вони зi мною що хочуть роблять, але Машину… Я мушу це зробити. Масi. Ти розумiєш?
— Та тебе не пустять туди!
— Пустять. Я звернусь до них…
Вiн хитає головою на масу.
— …i тi муситимуть пустити. Ти побачиш. I це буде добре, Масi, ти не сердься, ти побачиш.
Макс безсило знизує плечима.
— Але ти. Масi, будь ласка, вiдiйди вiд мене. I ви, Фрiце…
— Ну, це ти вже, будь ласка, вибачай! Цього не буде! Ми з тобою пiдемо скрiзь. Про це и мови не може бути. Так ти рiшуче хочеш туди йти?
— Рiшуче.
— В такому разi це треба зробити як слiд. Пiдожди десять хвилин.
Макс озирається й робить знак очима двом головам, що стоять позаду. Вiн просувається до них крiзь плечi сусiдiв i потиху щось говорить їм. Голови уважно кивають, часом зиркаючи на потилицю доктора Рудольфа.
Хвилин через десять круг групи Рудольфа, Макса й Фрiца починається помiтнiше хвилювання.
Тодi Макс раптом пiдiймає руку догори й кричить:
— Товаришi! Дорогу Рудольфовi Шторовi! Дайте дорогу Рудольфовi Шторовi! Рудольф Штор хоче пройти до парламенту дати свої пояснення про Сонячну машину. Дорогу, товаришi!
— Дорогу Рудольфовi Шторовi! Дорогу Рудольфовi Шторовi!
— Слава Рудольфовi Шторовi! Слава!
Круг Рудольфа здiймається цiла завiрюха крикiв, оплескiв, вимахiв руками, капелюшами. Раптом маса чиїхось рук ззаду й з бокiв пiдносить Рудольфа догори й несе так над головами натовпу. Оплески, крики, махання розливаються далi, охоплюють усю площу, викликають людей iз будинку райхстагу на терасу. Юрба роздiляється на двi половини, зробивши живий, плескаючий, блискаючий зубами й очима коридор.
— Урра! Слава Рудольфовi Шторовi! Хай живе Сонячна машина! Слава!
У президiї райхстагу замiшання: юрба вимагає вислухати Рудольфа Штора. Серед депутатiв крики, вигуки, гвалт. Черговий оратор, нудьгуючи i нетерпляче, стоїть i жде.
— Допустити! Допустити!
Розумiється, президiя не може допустити. Де ж це чувано, щоб iз вулицi являлись до райхстагу якiсь приватнi особи й робили якiсь свої доповiдi. Та ще кримiнальнi злочинцi й напiвбожевiльнi люди!
Але допустити кiнець кiнцем доводиться. Або ж пустити в хiд зброю, викликати те, чого всi бояться й що невiдомо чим може кiнчитися. Та ще перед самим голосуванням над справою вiйни.
Коли нарештi на естрадi президiї з'являється шкандибаюча постать iз гривастим каштановим волоссям i хлопчачими, од-вертими, чистими очима, вся лiва сторона й частина центру пiдводяться й зустрiчають її громом оплескiв.
— Слава Рудольфовi Шторовi! Слава!
Рудольф Штор соромливо, замiшано вклоняється, загрiбає!пальцями волосся й хоче говорити. Настає тиша.
— Панове! Я не оратор. I не полiтик. Я — просто людина, що хоче добра людям. З цiєю метою я винайшов так звану Сонячну машину. Я не буду довго забирати вашу увагу. Менi роблять закид i тут, у парламентi, i в пресi, що я — злочинець, що я вкрав брильянти, що я трую людей, а сам ховаюсь. Я б не посмiв турбувати це високе зiбрання своєю особою. Але, як ви самi знаєте, може статися велике нещастя, кровопролиття, братовбивство. Через те я прийшов зробити таку заяву: мiй винахiд не є отруйний. Я пропоную покарати мене смертю, коли вiд мого скла в кого-небудь станеться хоч який бiль. Я пропоную зробити експертизу над моїм винаходом. Я готовий сам у запечатанiй кiмнатi годуватись скiльки хочете тiльки самим сонячним хлiбом. Коли вiн отруйний, я перший помру вiд нього. От це все, що я хотiв сказати.
Доктор Рудольф невмiло вклоняється й вiдступає назад. Знову вихор оплескiв i крикiв здiймається серед лiвого сектора. До нього прилучається майже весь центр. Серед правої сторо ни виразне замiшання: що можна сказати на слова людини, яка прийшла сама себе вiддати на смерть?
Але права сторона почуває, що цей виступ є великий удар у справi вiйни, що тепер компромiс конечний. За прийняття вiйни треба прийняти свободу Сонячнiй машинi.
Рудольфа Штора вже забуто. Вiн сидить тихенько десь коло стенографiстiв, що цiкаво часом позирають на нього, i не знає, що йому робити: iти чи чогось чекати. Голова зборiв i вся президiя шепочуться, в залi неймовiрний галас, крики, сварки, вимахи рук. Щохвилини до президiї пiдбiгають якiсь люди й щось доносять. Дзвiнок голови безрезультатно й безупинно дзвонить, закликаючи до спокою.
Але спокiй приходить тiльки тодi, як звiдкись iзбоку з'являється група делегатiв. Це нарада лiдерiв правого сектора.
Рудольф погано чує промову, але розумiє, що пропонується мирно й позитивно вирiшити обидвi справи: i вiйну прийняти, i оповiстити свободу Сонячної машини. Тiльки цим шляхом не буде допущено до пролиття кровi.
Лiвий сектор бурно вiтає цю пропозицiю: перемога! Вiн згоден прийняти вiйну. Будь ласка! Нi одного голосу не буде проти Вони не будуть i за, але зате з правого боку не буде нi одного голосу проти Сонячної машини, хоч не буде й за неї.
