— Неправильно! Дiйсно, раз був Союз одмовився Але тепер вiн мусить, розумiєте ви, мусить виступити. Саме, рятуючи себе, вiн мусить урятувати нас. Бо коли на Заходi буде панувати ця хороба, то ясно, що i Схiд ранiш чи пiзнiш теж заразиться. Наївно думати, що можна iзолювати одну половину планети вiд другої, так щоб не було нiякого стику. Отже, краще ранiше захопити в нас хоробу, нiж пiзнiше. Випекти її, випалити, видушити вогнем, газом, промiнням.
Тут Сузанна раптом пiдносить руку й дзвiнко кидає поверх голiв:
— Панове! Я пропоную дальшi балачки на цю тему припинити.
Всi очi здивовано, непорозумiло, злякано повертаються до суворо пiдведеної гарної голови в касцi темно-бронзової зачiски.
Макс спочатку теж здивовано пiдсуває чорно-синi брови на чоло, але зараз же закидає голову назад i стрiляє лукавими iскрами до потемнiлих високих хмар у стелi храму.
— Чому припинити? Чому?
Прекрасна, матово-молочна точена спина Сузi така непорушна, що Максовi хочеться iз смiхом встати й обняти її. Ця мила, бiдна спина вагається.
— Тому, що я не можу поручитися за те, що сказане в мо-йому домi не стане сьогоднi ж вiдоме Каесемовi.
Вiнкельман швидко й радiсно махає зеленими лапами, неначе видряпується з води на крутий берег.
— Та, будь ласка, панi радникова, будь ласка! Каесемовi вже вiдомо, не турбуйтеся. Вже вiдомо. Але в тому й є найкращий жарт, що вiн нiчого не може й не зможе зробити проти цього. Вiн — безсилий, як новонароджене кошеня. В цьому й е вся пiкантнiсть, мої панове! I хай вiн знає, що його першого порозстрiлюють i винищать, вiн нiчого не може зробити, щоб зорганiзувати оборону. Трагiкомедiя, мої панове!
Макс скоса зиркає на сусiдiв: хе, радiсть нарештi прориває всi гатки сумнiвiв i бурним потоком пiдхоплює бiднi понапо-лохуванi вибранi душi генiїв. Але яка ж жагуча, палка радiсть: у першу чергу порострiлювати Каесем! У першу чергу!
Нi, мало — не порозстрiлювати, а повивiшувати живими на лiхтарях цих мерзотникiв, злодiїв, душогубiв, негiдникiв, катiв, людоїдiв. Нi, ще мало — зробити величезне багаття з апаратiв Сонячної машини й на малому вогнi палити їх!
Макс пiдходить до Сузанниної спини, нахиляється до неї так, що чує лицем тепло її тiла, i тихо шепоче:
— Яв страшенному захватi, Сузiї
Спина й голова, непомiтно здригнувшись, швiїт. ко повертаються до нього. О, тепер уже зовсiм iнший воюнь) цих величезних очах, вогонь багаття.
— Яв надзвичайному захваїї! Тiльки тепер я бачу справжню генiальнiсть, широчiнь, великiсть творчих душ! Який святий вогонь палає на цих великих обличчях! Ям великi iдеї- запалили їх! Знаменито!
— Пане… Нiманде! Я радила б вам краще якомога швидше вийти з цiєї зали.
— Чого?!
— Пане Нiманде! Я не маю нiякого бажання бачити людину, яка колись була менi.. мила, розшарпаною на шматки в моїй хатi. Iдiть собi швидше. Я думаю, що вас упiзнали, я бачила погляди, якi на вас увесь час кидали. Ви поводились занадто демонстративно й одмiнно вiд поведiнки всiх. Я вам настiйно кажу: швидше й непомiтно пiти собi геть.
Макс стрiпує головою, вирiвнюється, розминає широкi плечi, поводить ними так, наче має зараз витримати на них цiлу юрбу генiїв, i п'яно розгортає м'ясистi подвiйнi губи.
— Навiть непомiтно?! Невже так страшно?! Сузаннинi уста зовсiм не подiбнi до колишнiх, ах, зовсiм не лукаво-смiхотливi. Сузинi це уста — вони сухi, жорсткi, чужi-чужi.
— Максе! Коли ти покладаєшся на мою оборону, то ти помиляєшся навiть авторитет господинi дому не може нiчого вдiяти там, де палахкотить полум'я справедливої ненавистi. Єдине, чого я мала б добитися, — це щоб тебе було викинуто з; дверей дому на вулицю. Але сподiваюсь, ти не…
Що далi мала сказати мила Сузi, Макс не знає. Вiн стрiпує ще раз головою так, що пасмо хвилястого чуба спадає на чоло, i легко стрибає на стiлець.
— Панове генi!!!
Ха, як слухняно й чуло реагують вищi iстоти!
— Дозвольте подати вам маленьку пораду. Не дуже захоплюйтеся творчою фантазiєю пана Вiнкельмана. Все, що вiн тут говорив про армiї Союзу Держав Сходу, — тiльки мрiя.
Голови здивовано перезираються- що каже цей… добродiй? Хто вiн, власне?
Пай Вiнкельман iз другого стiльця гнiвно викочує гудзики очей.
— На якiй пiдставi ви маєте смiливiсть давати вашi поради? Макс примружує очi.
— На пiдставi найдокладнiших фактичних даних, пане добродiю. Не «джерел» i чуток, а радiотелеграфiчних сьогоднiшнiх звiдомлень Каесему Пiвнiчної Африки. Союз Схiдних Держав на порозi свого розкладу. Армiї поспiхом розпускають. Серед урядiв панiка «Хороба» вже в Африцi й Азiї, мої любi панове!
— Та звiдки ви все це знаєге, чорт забирай?! Макс весело-недбало й лукаво примружує очi.
— Я член Каесему Нiмеччини, мої панове.
Сузанна швидко машинально пiдсувається ближче до стiльця Макса й злегка виставляє руку, наперед готова спиняти скаженi хвилi тiл.
Але диво: нi хвиль, нi скаженостi немає. Навпаки, раптове still. А серед притишення — враженi широкi очi, шелест здивування, ошелешення, цiкавостi, страху.
