— Ах, яка там тепер полiцiя!
— Панове, так що ж це дiється?!
— Ну, i що ж? I що? Врятували?
— Ви покликали полiцiю? Вiнкельман загадково посмiхається.
— Полiцiю? Ви знаєте, панове, що найпотiшнiше в цiй милiй забавцi номер два синiв сонця те. що в найближчому вiддiлi в полiцiї ми знайшли тiльки двох урядовцiв, якi зайнятi були розбиванням урядової каси. Полiцiї, панове, вже немає, або ж вона вже разом iз синами сонця вдирається до наших помешкань (якщо не зайнята розбиванням урядових кас).
— Чекайте! Так це ж… це ж. Панове, так що ж це таке виходить? А що ж уряд? Що знаменитий Каесем? Звертались туди?
На тонких, як у глинi тупим ножем прорiзаних устах Вiнкельмана знову розтягуьться загадковий усмiх.
— Каесем! Це iакож досигь пiкантний номер Цi люди випустили з зоологiчного саду вовкiв i тепер хочуть їх прокламацiями загнати назад. Вони обiцяють звернутися з вiдозвою до пролетарiату не робити самовiльних, неорганiзованих учинкiв. Вони, мовляв, виробляють план i за тим планом пороздають нашi помешкання, сорочки, черевики, пальта, щiтки, зубо-шпички. Я думаю, панове, що ми можемо цiлком заспокоїтися вiд цього мудрого вирiшення Правда?
Сузанна раптом озирається до Макса й мовчки, без посмiшки, без насмiшкуватої лукавої вогкостi дивиться йому просто в очi.
— Ну, що ж? Нова ера? Ви задоволенi?
Макс грається ножем, а в очах граються п'янi смiхотливi iскорки.
— Задоволений. Мого палацу нiхто не займе. Сузанна круто повертає до нього матово обточену спину. А в храмi гасає вихор голосiв, рук, облич, крикiв. Дами шукають по гротах свої капелюхи, рукавички — вони мусять летiти додому, ставати з револьвером у руках на порозi своїх помешкань. Мужчини то грiзно вимахують кулаками, то розгублено хапають один одного за одвороти шовкових смокiнгiв i домагаються вiдповiдi: що ж це дiється?! Адже ж учора ще нiчого такого не було чути. Може, це тiльки Вiнкельманове пpибiльшeння? Може, два три вибрики якихсь шалапутiв?
Фiмiам перед Красою теж гасає безладними клубками ю в один бiк, то в другий. Тiльки сама Краса стоїть у тiй самiй жагучiй, чистiй непорушностi, чужа й далека цим живим пороз'ятрюваним тiлам.
Вiнкельмана шарпають, смикають, вимагають вiдповiдi, грiзно наступають на нього. Вiнкельман нарештi виривається й стрибає на стiлець.
— Та дайте ж, панове, слово сказати! Що за чорт такий! Ви на мене так напали, наче я самий органiзатор цього переселення синiв сонця Я зовсiм не кажу, що це охопило вже весь Берлiн. Вашi помешкання ще цiлi, цiлi, цiлi! Заспокойтеся! Було кiлька випадкiв! Я вам бiльше скажу… Тихо, панове! Послухайте!.. Прошу, тихо!. Я вам бiльше скажу: в Каесемi товпляться десяткiв зо три власникiв розгромлених за сьогоднi магазинiв Пролетарiат одбирає в буржуазiї зробленi ним товари Найкращi магазини вщент розграбовано. I Каесем так само обiцяє видати вiдозву. Отже ж, не хвилюй? ся й не…
— Вiнкельмане, не час для жартiв!
— Нi, панове, якраз час для жарив. Прошу трошки уваги. Прошу, кажу, уваги! Панове, оповiщаю вам, що ху-iко ми будемо навiть дуже весело жартувати! Чуєте? З найповнiших джерел годину тому я довiдався, що через тиждень Берлiн, Нiмеччина, Францiя, Англiя, — одне слово, вся Європа буде окупована Союзом Схiдних Держав. Договiр уже пiдписали всi уряди. Мiльйонова повiтряна армiя Союзу Схiдних Держав, озброєна газовою й променевою артилерiєю, стоїть напоготовi.
В храмi залягає на якийсь мент тиша, ошелешення I раптом десь iз кутка, з-за лопухiв, чiтко лунає грiзний хрипкий голос:
— Це знову жарт, Вiнкельмане?!
Людиносхожа постать швидко повертає щелепасте, з крихiтними гудзиками очей лице в бiк голосу й урочисто пiдносить догори зелену лапу.
— Присягаюсь моїм гонораром у «Свiтовому Фiльмi» — найсерйознiша правда! Через тиждень, повторюю, ми будемо мати честь вiтати жовто-чорних гостей у нашому божевiльному Берлiнi.
— Чому ж через тиждень?
Подiбне до людського обличчя живо повертається й на цей голос:
— Тому, що через тиждень увесь наш сонячний пролетарiат iз його Каесемом можна буде взяти голими руками. Через тиждень не знайдеться десятка людей, здатних до оборони й органiзацiї. Розумiєте? Через це, мої панове, ми навiть не повиннi б дуже боронитися, коли нас грабують, бо це тiльки прискорює процес розкладу. Але, звичайно, не всi ми здатнi на героїзм.
У храмi вже оживає гомiн, нерiшучий, непевний, з нотками полегшення, несмiлої радостi, стриманого захвату, але й боязкого сумнiву. Це занадто велике щастя, щоб у нього можна було так одразу повiрити. Чи не фантазiя це? Чи не витвiр мрiйного вiдчаю? Адже цiлком вияснилося, що Союз Схiдних Держав рiшуче вiдмовився вiд цiєї пропозицiї, боячись зарази. Навпаки, в нього тепер усi силкування напрямленi до того, щоб iзолювати себе якнайщiльнiше вiд Заходу й винищити в собi тi мiкроби хороби, що занесенi туди Iнараком i Каесемом.
Вiнкельман рiшуче, радiсно водить над головами рукою так, наче розмiтає на всi боки всi цi мiркування.
