— Нi, серйозно, ваша свiтлосте, вам треба самим подивитись, як це надзвичайно мило й весело виглядає. А як чудесно в полiцiї, в банках, у магазинах, по фабриках та в усiх урядових iнституцiях в урядовi години танцюють бiскаю. Шик! Ах, Елiзо, я тiльки боюсь, що вам трошки довго доведеться дожидатися корони, їй богу, Ви не сердьтесь на мене, я зовсiм по-дружньому вам говорю це Ми ж не маємо нiякої ворожнечi до вас — трупоїдiв. Серйозно, серйозно Елiзо! Я з вами, наприклад, цiлком любовно балакаю. От бачите, приходжу до вас, я знаю, що принц Георг, ваш коханий i наречений, стоїть на чолi цiєї всiєї штуки й що буде першим монархом у посонцеїстськiй добi А ви — королевою. Ну, ви нас не будете ж розстрiлювати, правда? Ми ж вам нiчого злого не робимо. А коли бувають убивства солдатiв, так це ж вашi друзi ладу роблять. I ви це самi знаєте Правда, Елiзонько? Та ви не хмуртеся — ми ж нiчого. Вбивайте собi, як вам це подобається А солдати все одно знають, що ми не виннi. А вони страшенно милi, вашi чорно-жовтi друзi, їй-богу, Елiзо! Ви їх бачили хоч iздалеку? Нi? Фi-фi! Хочете, зазнайомлю вас iз кiлькома офiцерами? Пресимпатичнi iстоти! Деякi освiченi, всiма європейськими мовами балакають. Ну, це ваша помилка, Елiзо, як можна було брати до армiї людей, що балакають європейськими мовами. Ах, Елiзо, ви зробили ще одну помилку! Знаєте яку? Ви взяли людей до армiї А треба було взяти машини, i тодi справа стояла б цiлком добре.
Але буває, що раптом Страховище нi з того нi з сього нахмуриться, замовкне й сидить якийсь мент iз таким виразом хмарної задуми, що ясно ж, бiдненька, видно нелегка боротьба любов'ю, та не така вже вона смiшна та переможна. Одначе зараз же стрiпнеться й знову. I от свинство яке сонцеїстя зовсiм не ховають, що сонцеїстськi жiнки спокутують своєю любов'ю жовто-чорних героїв Навпаки, нехай кожний солдат знає, що кожна сонцеїстка прийме його привiтно, любо, тепло. Хай знає. Ну, звичайно, в сонцеїстiв нема чим гостей частувати, самий тiльки сонячний хлiб. Але зате треба подивитися, що з ним робиться пiсля такого частування!
Ех, Елiзо, вам конче треба хоч раз подивитися на нашi цинiчнi й аморальнi способи боротьби з вами. Неодмiнно!
А увечерi, коли густа темрява ночi завiшує всi дзеркала, принцеса Елiза або лежить непорушне на канапi й сухими неклiпаючими очима дивиться в стелю, або тихо ходить алеями порожнього, безлюдного саду.
В лабораторiї темно. Тьмяно поблискують ребра стекол даху проти сяйва Берлiна. Бузок самотньо густо дихає, i так трудно розсiкати грудьми його дихання в тiй алеї, де…
Принцеса Елiза сiдає на лаву проти лабораторiї й довго непорушно сидить. Не чути колишнього гуркоту Берлiна. Не чути й нiякого гуркоту дивної, безшумної боротьби. Стомленi гомеричним реготом i бiскаєю, сплять бiднi «переможцi». А серед них чуйно стережуть їхнiй сон чорно-жовтi, такi «страшенно милi» «переможенi».
Коли ж скiнчиться смiх i настане плач? I чи настане ж хоч тодi царство Вiчного Порядку? Чи боротьба, трiумф i плач є вiчна доля людства?
Ах, коли б уже якийсь кiнець!
Але кiнця не видно. Боротьба розгорається. Безшумна, невидна, чудна, неймовiрна.
Граф Адольф уже не миє нiжно-хижим рухом руки, ласуючи з от-от-от перемоги. Принц Георг не ступає таким певним точним кроком, нiби вимiрюючи ступнi до трону. Все зруйнували проклятi дикуни, все! Не знати, вiд чого починати треба. Але вiд чого не почнеш, воно тiсно зв'язане з iншим, а те все iнше в руїнi. Що є, чого нема — невiдомо. Нiякого ж пiдрахунку не можна зробити. Пустеля, дика пустеля з караваном героївi А нахабство дикунiв росте з кожним днем. О, цi пiдлi боягузи не смiють виступити одверто, цi раби не мають одваги вхопити руками батiг, що лупить їх. Нi, вони цiлують, лижуть його, щоб вiн розм'як. О, вони доцiлуються! Вони досмiються й дограються разом iз своїм калiкою Рудольфом Штором!
Принцеса Елiза, спустивши очi, знизує плечима. Вона не розумiє, в чому, власне, рiч? Ну, сонцеїсти виступили б одверто, то що було б? Видушили б усiх газом i промiнням? Ну, i що ж iз того? Яка ж рацiя такого кiнця? В чому рiч? Трудно вiдновити вiдразу все життя? Так, очевидно, помилку зроблено з самого початку. Очевидно, не вiд того кiнця починати треба було. Але при чому ж тут сонцеїсти, Рудольф Штор i тому подiбне?
Принц Георг не вiдповiдає. Надзвичайно дивна iсторiя: як тiльки торкається оправа чи мова Рудольфа Штора, все якось чудно виходить. Якась вiчна вперта мовчазнiсть на згадку про цього кретина. Дивна невдача з арештом Найвищої Ради якраз пiсля того, коли принцеса шукала в графiвни Елленбергiвни коронку Зiгфрiда. Розумiється, нiчого, абсолютно нiчого закинути не можна, але щось тут та є.
Принц Георг сталевими холодними очима дивиться просто в лице Елiзi. (Якi негарнi фiалковi жилки на баньках).
